Непросте життя Віри повністю змінилося лише в один день.

Справа ще в тому, що дівчинкою, двоюрідна сестра Світлана, теж втратила матір і її тоді прийняла в сім’ю мама Віри, навіть встигла видати племінницю заміж, всі ці роки вона їй дуже допомагала, можна сказати, вивела в люди, ніколи нічого для неї не шкодувала, відносилася наче до рідної. Звичайно, у дівчинки був батько, він її не залишав без допомоги, але жила вона у своєї рідної тітки. Але вона відмовилася взяти Петрика, послалася на чоловіка, він заперечував проти того, щоб чужа дитина жила в його сім’ї. Горе розставання з братиком, його майбутнє, безперспективне життя в інтернаті, худенького, маленького першокласника, з новою силою охопило Віру.

А сама Віра, після 9-го класу вступила навчатися в медучилище. Щотижня вона їздила до братика в інтернат, за останні копійки, які залишалися з стипендії вона купувала йому щось смачненьке, якійсь його улюблені солодощі. Так продовжувалось довгих три роки, поки Віра не закінчила училище. Всі ці роки, в неї душа була тягарем від самого розуміння, що братик далеко від неї, один в інтернаті.

Після училища Віра влаштувалася на роботу в місті, де їй дали малесеньку кімнату в гуртожитку. Ще через рік вона, всіма правдами й неправдами забрала братика з інтернату до себе додому, її мрія, нарешті, здійснилася. Їхньому щастю не було меж. Хлопчику було вже 12 років, Віра подала його документи в місцеву школу і почали вони жити разом. Було все непогано, звичайно, хоча постійно доводилося економити на всьому.

Якось Віра познайомилася з хорошим хлопцем, вони почали зустрічатись. Він її навіть кликав заміж, непоганий, здавалося, хлопець, хотів забрати її в свій будинок, але без братика, його він хотів залишити там відразу без розмов. Після таких слів, Віра відразу припинила з ним будь-які відносини. Подруги намагалися познайомити Віру з хорошими хлопцями, але того єдиного серед них не було.

З часом сам Петрик закінчив школу, вступив до технікуму. Віра познайомилася з хорошим чоловіком, звали його Володимир. Раніше в нього вже була сім’я, але вони розлучились, в нього був син, який залишився з дружиною. Чоловіком він був не бідним, працював адвокатом. Через деякий час вони одружилися. Віра нарешті оперлася на надійне плече, могла дозволити собі вже багато, бідне життя її скінчилося. Пішли в минуле дні коли доводилось підробляти по ночах, щоб можна було купити бодай який одяг братові і собі.

Якось Віра їздила в своє рідне село, оформляла спадщину на земельну ділянку. Зустрілася з сусідами, поговорили, позгадувати усі подробиці з її нелегкого життя, розповіла про своє нинішнє життя, та й по її зовнішньому вигляду було ясно – не бідує вона зовсім. Але одного разу Вірі зателефонували, схвильований жіночий голос, що переходить в плач, належав тій самій двоюрідній сестрі Світлані, яка свого часу відмовила допомогти їм з маленьким братиком. У неї трапилася велика неприємність, старший син  потрапив в дуже неприємну ситуацію. І їй були потрібні гроші, ще й досить не мала сума.

Світлана приїхала до Віри і розплакалась, просячи прощення. Виявляється, що чоловік, як раз і не заперечував проти того, щоб у їх сім’ї жив Петрик, він був хорошою людиною, але Світлані здалося, що хлопчик буде її обтяжувати, заважати жити добре та в достатку, ось вона і придумала відмовку, нібито чоловік проти. Світлана вважала, що її відмова тоді взяти до себе Петрика і призвела до біди в її родині, просила вибачення у Віри, дуже шкодувала про свій недобрий вчинок.

Звісно, що Віра не відмовила двоюрідній сестрі і допомогла як та просила. Віра ніколи не забуває юність і молодість, щедро омиту сльозами і потім, вона опинилася на висоті. Великодушність і благородство завжди були при ній.

Образи на сестру вона не тримала, бо була вдячна долі, що послала їй хорошого чоловіка. Була щаслива тому, що Петрик тепер з ними, і знала, що його теж чекає щасливе майбутнє, адже вони всі разом.