Зі своєю рідною бабусею я майже два роки не спілкувалася. Хоча ми зовсім поруч жили. Востаннє я була на її день народження, якраз у липні 2022 року. Ми з мамою тоді такий гарний стіл накрили, подарунок принесли. Та не встигли почати їсти, як вона вирішила поговорити:

– Сил нема всю цю брехню по телевізору слухати. Доводиться російські новини шукати в інтернеті.

 – А там правда?

 – Так, звичайно. То захід все влаштовує, аби єдиний народ розділити.

Вона несла якусь нісенітницю далі. Це було неможливо слухати. Я не витримала й пішла геть. Згодом мама мені подзвонила:

 – Ну, ти зрозумій, бабуся все ж росіянка. Вона там народилася, приїхала молодою на навчання і заміж за діда вийшла. Все життя вони через це сварились. Не варто її засуджувати!

 – Як не варто? В неї ж у голові щось є! Може оцінити ситуацію!

 – Доню, вона вже стара, там свої зміни, незворотні.

Відтоді я не хотіла спілкуватися з бабусею. Та було страшенно неприємно, як сторонні люди мені розповідали, що стара ходить містом і руський мір пропагує. Уявіть, що про мене думали люди. Це дуже важко. Малою я любила бабусю, вона часто зі мною сиділа й казки читала, звісно російські здебільшого. Та зараз дивитись на неї вже не могла.

І от нещодавно її не стало. Перед самою смертю вона покликала маму. І висунула вимогу:

 – Я все життя тут жила і цих бендерівців терпіла. Після смерті – не хочу. Пообіцяй, що поховаєш мене на Батьківщині!

 – Мамо, але як? Ти що? Це зараз не можливо!

– Вигадай щось. Кремуй тіло, а прах вже простіше відправити! Я цю умову в заповіт впишу. Інакше ти квартиру не отримаєш!

Мама в розпачі мені це розповідала. А я й не знала, що кзати.

 – Не вигадуй. Заплати і поховай її тут спокійно. Будь-який юрист зрозуміє, що це нісенітниця.

 – Але ж вона так хотіла!

 – А якби вона схотіла, щоб її прах на Евересті розвіяли – ти б теж про це думала. Не зважай і живи спокійно.

Та ненька страшенно страждає через це. Не знаю, як її розрадити. А що ви про все це думаєте? Як би вчинили?

Джерело