Галька була простою дівчиною, яку в селі ніхто не вважав красивою. А все через її високий ріст та статуру. Дівчина могла і дрова нарубати і самостійно шмат поля виорати. В селі говорили, що таку заміж ніхто не візьме. От було їм здивування, коли Галька стала готуватися до весілля з маленьким, худим, “городським” парубком Василем.

Сама дівчина не винна, що стала такою. Не легка доля у неї була. Галя – найстарша дитина в сім’ї, батько так після війни і не повернувся, а матір залишилася з п’ятьма дітьми. У 50-х роках яка робота була в селі? Колгосп. Туди брали старих і малих. Припинила навчання Галя ще у сьомому класі та пішла працювати, щоб допомогти матері.

Мала вона цілих вісімнадцять корів, коло який треба було ходити щодня. Вставала дівчина о четвертій ранку та крутила, як бджілка. Коли її однолітки-дівчата з парубками гуляла, вона тяжко працювала. Так і минула молодість в тяжкій праці. 

У липні село жило очікуванням весілля доньки парторга. Пішли чутки, що гратимуть на ньому міські музиканти. То ж молодь чекала цього весілля, а Галю запросили за дружку. 

–  Не хочу туди іти. Ні чобіт гарних не маю, ні плаття, – відповідала дівчатам.

Зі штурханами випровадила дівчину з дому матір. Хоча й дівчині самій було цікаво побачити тих музик. Весілля було чудове, а музиканти – веселі, й одягнуті так стильно – не в полотняних сорочках, а в піджаках. Сподобався їй високий трубач. «Ех, куди мені до такого красеня…» – тільки й зітхнула.

Це свято було єдиним світлим спогадом у житті, а потім знову настали сірі будні і клопітка праця. Одного вечора в сінах пролунав дивний стукіт. 

– Хто це стукає?  Кого це на ніч принесло? – запитала мати, яка вже примостилася на печі.

– А хто там прийшов? – крикнула через двері.

– Свати до вас прийшли.

Галька остовпіла від тих слів.

– Повторіть, будь ласка? – перепитала тремтячим голосом.

– Хочемо дочку вашу сватати, відчиняйте двері.

Вона швидко побігла в кімнату до матері. 

– Не розумію, Ніні лише 14 років, а ті ще менші. Що за добою приїхали?  – ніяк не могла второпати ненька.

Відчинили двері, а на порозі стояв маленький худорлявий музикант з весілля. 

Галя розуміла, що з вроди вона не красуня, але такого хлопця їй не хотілося. Але матір наполягала, адже боялася, що донька залишиться самотньою. 

Після весілля Василь привіз свої стати – бубна. Це все, що у нього було. Хлопець сім’ї не мав, ріс сиротою, але руки мав золоті. Минали день за днем, а він вже хлів полагодив, згодом паркан поставив.  Потім й сам напросився в колгосп працювати, але все одно підробляв ще на весіллях.  

Жили собі і потихеньку господарювали. Василь ще й підробляв з товаришами на весіллях. За два роки й синочок у них знайшовся. Богданчиком назвали. З народженням дитяти і Галя розцвіла, і Василь ніби підріс. Чи це щастя їх так змінило? Але люди сміялися з них в селі: «Ото пара. Він їй ледь до плечей дістає. Це ж треба так вдатися!» 

Галина та Василь відсвяткували “діамантове весілля”. Прийшли діти, онуки та правнуки – ціла хата людей. 

– Знаєте, дітки, як я спочатку встидалася з ним ходити, наплакалася від насмішок. А зараз я розумію, що кращого чоловіка, ніж мій Василь, в селі не було і не буде. Бо з лиця воду не пити, а мені дуже пощастило.

Вам сподобалася історія?