Костя нічого не знав про своїх батьків. Усі його спогади були пов’язані з дитячим будинком. Улюбленими іграшками хлопця були великі машини. Він буквально спав і бачив себе в кабіні якогось великогабаритного вантажівки.

Чудово закінчивши навчання, він майже одразу пішов до армії. При цьому ще в дитячому будинку він отримав професію, вивчившись на водія. На службі його одразу визначили в автобат, і він увесь строк із задоволенням копирсався в машинах і кручав баранку.

Повернувшись в рідне місто після служби, він влаштувався на автомобільне підприємство, яке займалося перевезенням вантажів. На жаль, перший довірений Кості транспортний засіб викликав лише сльози. Машина була старша за нього на десяток років і вже досить побита.

Хлопець буквально за кілька тижнів, проводячи під нею дні й ночі, перетворив її на ластівку, яка легко проходить будь-яку відстань. Він ставився до машини, як до одушевленої істоти, намагаючись передбачити будь-яку несправність. Керівництво оцінило молодого спеціаліста, і незабаром Константину запропонували сісти за новеньку Scania.

Хлопець так був поглинений роботою, що зовсім не думав про особисте життя. Тепер йому було трохи більше тридцяти, але його ніхто не чекав з рейсу вдома. У молодої людини не було ні сім’ї, ні дітей. Кожен його робочий день починався з образливих підколок колег:

— Ей, Костя, чого ти сьогодні сумний? Не одружився, випадково?

Деякі з друзів дуже переживали за хлопця і просили своїх дружин знайти гідних подруг. Спроби знайомства з такими дамами закінчувалися відмовою Кості від зустрічей або одноразовим дружнім вечерею.

Зрештою, всі вже змирилися, що він так і буде доживати в одиночестві, ігноруючи з незрозумілих причин жіночий пол. Але одного прекрасного дня стало відомо, що Константин почав зустрічатися з Леною — миловидною особою з бухгалтерії.

Все б нічого, але дівчині було набагато менше років, ніж закоренілому холостяку Кості. Різниця між ними була близько десяти років. На фоні вікових шлюбів знаменитостей це була дрібниця, але, побачивши цю пару, всі знайомі були категорично проти їхнього союзу.

Двометровий Константін був схожий на незграбного ведмедя, але абсолютно простий у спілкуванні та добрий. Лена ж, навпаки, на всіх дивилася так зневажливо, що хотілося вірити, що вона — англійська королева.

Костя був буквально зачарований молодою красунею. Хлопець ішов на будь-які жертви заради неї і не слухав ніяких порад друзів та знайомих. Це було зрозуміло, адже красуня була, як з обкладинки модного журналу. Ладно скроєна, з рудими, як вогонь, волоссям — вона могла звести з розуму будь-кого.

Коли вони з Костею проходили під руку по вулиці, натовпи чоловіків усіх віків буквально розвертали голови. Весілля як такого у молодят не було. Вони тихо розписалися в ЗАГСі і посиділи в тісному колі з близькими друзями в невеликому кафе. Це було не через відсутність грошей, а скоріше через повне неприязне ставлення до цього шлюбу з боку друзів.

Але молодих це анітрохи не засмутило. Вони щасливо вступили в сімейне життя. Перший час пристрасть і емоції захопили їхні голови, але коли поутихли, поступившись місцем будням і сімейному побуту, виявилося, що Костя голосно п’є, чавкає за столом і кидає не там, де треба, носки.

Лена ж, на думку Кості, дуже довго балакала по телефону, не звертаючи увагу на чоловіка, і на ніч фарбувала нігті, через що дихати в кімнаті ставало неможливо. Почали виникати дрібні конфлікти і сварки, які не приносили радості ані Лені, ані Константіну.

Костя найчастіше приходив дуже втомленим, і сил на сварки та з’ясування стосунків у нього вже не залишалося. Лена ж не працювала і, сидячи цілодобово вдома, як вампір, чекала таких «підживлень» і перша починала скандал з дрібниць.

Лена, звісно, намагалася влаштуватися кудись, але сварливий характер і купа амбіцій не дозволяли їй працювати більше кількох місяців. Тому, коли вона повідомила чоловікові, що знайшла роботу, він дуже зрадів, але побоювався, що її, як зазвичай, попросять піти через короткий час.

Лена влаштувалася продавати господарчі товари в магазині через пару кварталів від дому. Костя вже почав рахувати дні, коли її, цю нестриману дружину, звільнять, але нічого не відбувалося, і дружина навіть стала милою та обходливою. Сварки в сім’ї вщухли. Лена була, як у перші місяці знайомства. Здається, її дуже влаштовувала нова робота.

Костя навіть якось розслабився. Його не турбувало жодне підозріння в тому, що дружина щоразу знаходила привід відмовитися від його пропозиції провести її до роботи. Мало що в голові у жінки? Головне — життя без конфліктів стало можливим.

Але яке-то сумнів зародилося в голові уїжджаючого на цілий тиждень дальнобійника. Він намагався відганяти зрадницькі думки. Костя навіть одного разу повернувся раніше за звичайний термін без попередження, але дружина в спальні була одна і ніжно посапувала, як дитина.

Костя навіть посоромився виниклої раніше ревнощі — адже навряд чи Лена здатна на зраду. Погладивши її по щоках і поцілувавши жінку, він пішов у душ. Стоячи під струменями теплої води, він з усмішкою думав, як міг він свою Леночку в чомусь запідозрити. Адже, якою б сварливою вона не була, приводу для ревнощів вона ніколи не давала. Сварилася, поки роботи не було. Видно, переживала. Тепер у них точно все добре.

Константін уже зібрався виходити, коли наткнувся поглядом на ваги. Жінка купила їх на весільні гроші буквально через день після весілля. Лена дуже строго ставилася до своєї ваги, тому кожен ранок починався для неї з процедури зважування.

Костя вирішив для інтересу подивитися, не наїв чи він собі широкі боки в рейсі, і увімкнув прилад. На табло з’явились цифри «75».

Чоловік був здивований, адже його вага значно більша, а у дружини близько 50 кілограмів. Розуміючи, що табло показує вагу останнього, хто встав на платформу, він почав думати про погане. Значить, був хтось, хто мився в душі за його відсутності та став на ці ваги!

З трудом дождавшись сніданку, він запитав:

— Лена, люба, я тут вирішив подивитися, скільки важу, а на вагах цифри «75». Я не помітив, що ти додала 20 кілограмів. Може, розкажеш, хто там без мене зважувався?

Жіна, ні на секунду не розгубившись, наче чекала цього питання, відповіла:

— Так, Наташка, моя напарниця, забігала. У неї якась дата з дня весілля з чоловіком, ось і посиділи.

Костя справді побачив порожню пляшку в сміттєвому відрі. Здається, все збігалося: посиділи дівчата, побалакали, вирішили виміряти вагу. Ось і запам’ятались на табло цифри подруги.

Але Костя відчував якесь неспокійство. Щось не сходилося, і в це все не дуже вірилося. Якщо з вагами з вином ще все могло бути саме так, то як тоді можна було пояснити залишки сигарет у відрі? При цьому без єдиного сліду від помади! Він жодного разу в житті не бачив, щоб жінка ретельно витирала губи перед тим, як покурити.

Щось явно не сходилося. Або вона брехала, або недоговорювала. Подумавши про все це, Костя вирішив піти в магазин, де працює дружина, і розставити всі крапки над «і».

Але дівчина за прилавком була дуже здивована вимогою покликати ту, хто в магазині ніколи не числився.

— Лена, говорите? Ніколи у нас жодної Лени не працювало тут.

Константін вийшов і, спантеличений, сів на лавку. А ось такого повороту він точно не чекав. Але ж дружина кожного дня кудись йшла і потім задоволена поверталася. Трохи заспокоївшись, він вирішив нічого не говорити дружині, а наступного дня організувати стеження.

Костя всю ніч не спав, вертівся і боявся навіть думати про те, що може дізнатися або побачити завтра. Було образливо, що, здавалося б, все нормалізувалося в їхніх стосунках з Леною, а тут такий шокуючий сюрприз! Ця ніч йому здалася вічністю, і вранці, як тільки дружина проспівала:

— Все, любий, я побігла, а то скоро магазин відкриється, а я ще навіть не підходжу.

Вона поцілувала чоловіка в щічку і випурхнула. «І як швидко поспішає», — подумав Костя. — Напевно, до другого улюбленого.

Він у люті одягся і почав непомітно йти за дружиною. Лена дісталася до якогось захолустья.

Потім вона увійшла в під’їзд старої обшарпаної п’ятиповерхівки. Будинок, схоже, готували до капітального ремонту, про що свідчили будівельні ліси та якісь мішки з матеріалом.

Прослідкувавши, в яку квартиру піднялася дружина, він почекав пару хвилин, бажаючи зловити любовників на гарячому, і буквально влетів в якусь убогу квартиру з обірваними шпалерами.

Те, що він побачив, шокувало чоловіка. Ніяких розмальованих бурною фантазією постільних сцен з коханцем і навіть поцілунків. На маленькій напівтемній кухні з обшарпаним підвіконням за столом один напроти одного сиділи його дружина і якийсь тип, схожий на зека. Здавалося, на його тілі немає жодного сантиметра, на якому не було б татуювання.

Парень був ровесником Кості, хоча, можливо, вік додавали сірі малюнки на тілі. Очі Лени наповнились якимось нечоловічим страхом і сльозами:

— Милый, ты как тут? Я сейчас всё объясню! Прости меня, пожалуйста… — взявши чоловіка за руку, жалобним дрожачим голосом сказала супруга.

Костя, не знайшовши, на що сісти, притулився до стіни, щоб не показувати свого хвилювання. Як можна спокійніше відповів:

— Да уж, потрудись. Хотілося б знати, для чого весь цей маскарад з нібито чудовою роботою? І хто цей тип?

Лена кілька хвилин мовчала, ніби набираючись сил, і розповіла, яке веселе дитинство у неї було. Мати з батьком не просихали, пили кожен день. Непонятно навіть було, звідки на це бралися гроші. На їжу у них ніколи їх не було, не кажучи вже про одяг чи взуття для сина та доньки.

Добре хоч сусіди допомагали, підкидали, що могли. Так і ходила Лена все дитинство в обносках з чужого плеча. При цьому було дивно, як батьки змогли уникнути позбавлення батьківських прав.

Росли Лена з Миколою, тим самим братом, що сидів зараз навпроти, як трава в полі, залишені самі собі. А потім і кримінал. Вони обоє стояли на обліку. Місцевий участковий був для них прям як родич. Порой з ним вони спілкувались частіше, ніж з батьками.

У Лени одразу після школи була зіпсована репутація. Статті, звісно, не кримінальні, але все ж таки були. Коли їх спіймали в черговий раз, Микола зізнався у всьому, тим самим відвівши підозри від сестри. Для нього колонія була вже не вперше, а Лені там було б погано. Так вирішив Микола, прийнявши всі обвинувачення на себе.

Дівчина, поки брат сидів, встигла закінчити курси бухгалтера і влаштувалася на підприємство, де вони з Костею познайомились. Ось після тієї відсидки Коля і з’явився в місті, нагадуючи сестричці, що борги треба віддавати. Дівчина стала таємно від чоловіка допомагати Миколі, приносячи їжу і все необхідне.

Коли ж Костя був у рейсі, брат приходив до них додому, щоб нормально прийняти душ. Який тут душ? У покинутому житлі, де зупинився Микола, не було нічого. В старому напіврозваленому будинку навіть холодна вода не завжди була.

Чоловіку сказати про брата дівчина не могла, їй було дуже соромно за родичів. Так і бігала потайки, обманюючи, що працює.

Костя підійшов до дружини, яка, всхлипуючи, витирала сльози. Обнявши Лену за плечі, він тихо сказав:

— Ну, хіба б я не зрозумів, якщо б ти мені одразу про все розповіла? Я ж не звір який. І дуже тебе люблю.

Костя не міг не пробачити дружину за обман. Адже це було не найстрашніше, що може статися в родині. Він відчував полегшення, адже в своїх фантазіях він малював підлу зраду дружини.

Тепер він сам, коли був вдома, допомагав їй не збиратися до брата і просив не соромитись, адже це рідна людина для неї. Микола виявився нормальним добрим парнем. Костя допоміг новому родичу отримати водійські права і влаштував поки що не на добре оплачувану, але все ж роботу. Парень розвозив автомобільні запчастини по місту, і керівництво було задоволене новим відповідальним працівником.

Микола часто бував у гостях у сестри. Кожного разу, коли повертався з рейсу Константін, вони з Леною чекали брата на вечерю. В останній раз Микола дуже зрадів, дізнавшись, що скоро стане дядьком чудового малюка або малючки. А Костя і Лена готувалися стати люблячими батьками.