Осінь видалася дуже холодною та вологою, але настрій у Юлії з ранку був чарівним. Лише два дні залишилося до повернення чоловіка, на роботі вчора склала важливий проєкт, сьогодні обіцяли премію дати. Завтра – вихідний. Все просто бездоганно!

Юля вирішила, що ввечері, після роботи пробіжиться по магазинах, завтра наведе лад вдома, зробить закупку продуктів, щоб приготувати до зустрічі чоловіка святковий обід. Вперше за сім років їм довелося розлучитися на цілих два тижні. У Геннадія занедужала бабуся, а, крім нього, у старенької нікого більше немає. Але, дякувати Богу, бабусі полегшало, і Геннадій дуже скоро буде вдома. Юля навіть думала поговорити з чоловіком, щоб бабусю до себе забрати. Це зараз їй легше стало, але через вік, будь-якої миті знову може злягти, а вона одна, може до телефону й не дістатися.

Вийшовши на вулицю, Юля вдихнула свіже повітря і посміхнулася, розкриваючи парасольку. Перехожі поспішали хто куди, кутаючись у підняті коміри та каптури і невдоволено пирхаючи, коли доводилося калюжу обійти. Юля не розуміла, як від погоди може залежати такий настрій?! Якщо на душі в тебе спокій, а вдома все гаразд, то зовсім неважливо, чи дощ, чи спека. Але, міркувати на цю тему було нудно, вона подумала про чоловіка і хотіла зателефонувати йому, але згадала, що він обіцяв сам дзвонити. Він же в палаті біля бабусі, телефон відключає. Ось завтра випишуть її, Геннадій відвезе її додому, сам сяде в поїзд, тоді вже наговоряться.

Побачивши вдалині номер своєї маршрутки, Юля прискорила крок. Зайнявши місце біля вікна, вона протерла запотіле скло і почала спостерігати за містом, що миготіло у віконці. Парк, де вони з Геннадієм познайомилися. Школа, в якій Юля навчалася, де знайшла для себе найкращу подругу, Нелю. Вони були такими дружними, що всі заздрили в класі. Неля вчилася так собі, і Юля їй допомагала з навчанням, зате Нелю батько навчив боксу, і вона за Юлю заступалася, у разі чого. Після школи їхні стежки розійшлися. Юля вступила до інституту, а Неля зі своїм антиталантом до навчання, вступила до кулінарного коледжу і стала пекти такі чудові торти. Вона і весільний пекла для Юлі з Геннадієм, всі гості були в захваті – і від смаку, і від виконання. Геннадій потім часто пропонував дружині у Нелі повчитися, а вона сміялася, мовляв, навіщо, якщо подругу можна попросити. Ось і зараз, згадавши Нелю, Юля подумала, що було б непогано попросити подругу торт спекти до повернення Геннадія. Він просто любив її шоколадний Наполеон.

Але, Юля розуміла, що навантажувати подругу в її становищі не дуже правильно, тому вирішила, що заїде після магазинів до неї, попросить, щоб все по літерах пояснила, записала, і Юля спробує сама організувати улюблені ласощі чоловіка. Саме той випадок, коли настав час самій вчитися пекти торти. Зараз у Нелі справ повно буде. Доведеться малюка одній вирощувати. Про тата-то його вона й говорити навіть не хоче, утік напевно, як тільки про дитину довідався. Але Юля не тиснула на подругу – захоче, так сама розповість, а ні – навіщо переконувати людину занурюватись у негативні спогади.

Після роботи Юля поїхала до магазину, як і планувала. На душі у неї було ясно, і всі турботи здавалися тимчасовими та незначними. Пройшлася торговим центром, придивляючись до вітрин. В одному з бутиків їй сподобалася ніжно-бежева сукня – саме те, що потрібне для вечері з Геннадієм. М’який кашеміровий матеріал струмував по її руках, нагадуючи про затишок та домашнє тепло. Юля уявила, як її чоловік обіймає її, коли вона в цій сукні, і не встояла – купила.

Потім вона зайшла до відділу чоловічого одягу, ретельно перебираючи сорочки, ремені, краватки – все, що могло б сподобатися Геннадію. Її погляд зачепився за шкіряний портфель. Саме такий, про який Геннадій згадував кілька разів за останні місяці. Рішення прийшло миттєво і вона купила його, впевнена, що це стане приємним сюрпризом для чоловіка.

Залишився ще один пункт у її планах – подарунок для Нелі. Погляд Юлі натрапив на магазин м’яких іграшок, і вона подумала, що це саме те, що зараз потрібне подрузі. Юля знала, що Неля переживає важкий період, і цей милий жест зможе хоч трохи підтримати її. Вона вибрала великого м’якого ведмедика з добрими очима, який немов обіцяв вберегти від усіх бід.

З пакетом покупок Юля зупинилася перед будинком Нелі. Вона не стала попереджати подругу про візит – знала, що Неля, будучи вагітною, навряд чи кудись іде у такий час. Чекаючи привітного прийому, Юля піднялася сходами, все ще з усмішкою на губах, і постукала у двері. За кілька хвилин двері відчинилися, але на порозі стояв її чоловік, Геннадій.

Юля застигла. У голові миготіли тисячі думок, але жодна не складалася у зв’язкову картину. Геннадій був тут, у Нелі. Чому? Що він тут робить? Він розгублено дивився на неї, ніби не знав, що сказати.

— Геннадій… Що ти тут робиш? – Запитала Юля, не впізнаючи власний голос.

Відповісти він не встиг. З глибини квартири долинув знайомий голос Нелі:

– Коханий, ти чого так довго? Хто там?

Ці слова обрушилися на Юлю, як грім серед ясного неба. В одну мить все стало на свої місця.

Юля мовчки сунула до рук Геннадія ведмедя, подарунок для Нелі і, не сказавши ні слова, розвернулась і помчала геть. Геннадій щось гукнув їй услід, але вона вже не чула. Надворі вже було темно, і дрібний дощ знову припустився. Але вона бігла, не розбираючи дороги, нічого не помічаючи довкола. Калюжі хлюпали під ногами, але все, що чула Юля, це власні думки, що обрушувалися на неї хвилями.

Пробігши кілька кварталів, Юля зупинилася, важко дихаючи і намагаючись переварити подію. У голові гудів хаос. Юля згадала, що Неля ніколи не відповідала прямо, коли мова заходила про батька її дитини. Сама ж часто цікавилася, чи Геннадій не дає приводів для ревнощів. Юля сміялася тоді – вона була впевнена у його вірності. Але зараз усі ці дрібниці, погляди, напівнатяки спливли на поверхню, як шматочки пазла, що складаються в погану картину.

Вдома, щойно переступивши поріг, Юля кинулася до шафи. Все відбувалося як у тумані, але вона знала, що має робити. Її руки тремтіли, коли вона почала витягувати речі Геннадія з шафи і складати їх у чемодан. Вона не думала ні про що, крім одного – він більше не має права залишатися у цьому домі.

За годину Геннадій примчав додому. Він забіг у помешкання, намагаючись щось пояснити, але Юля вже не хотіла нічого чути. Вона поставила перед ним чемодан і холодно запитала:

— Чому ти не хотів дітей зі мною, а на боці готуєшся стати батьком?

Геннадій на мить забарився, а потім видав абсолютно спокійним тоном:

— Та я взагалі в принципі дітей не хотів, — Геннадій не намагався ухилятися. — Мені не потрібна вся ця метушня з пелюшками, ночами без сну. Неля знала, на що йде. Вона пообіцяла, що не розповість тобі, виростить дитину сама. А мені так простіше, коли дитина є, але не обтяжує.

Юля застигла, не вірячи своїм вухам. Вона дивилася на чоловіка, як на чужого. З кожним його словом вона все більше переконувалася в тому, що перед нею стояла людина, яку вона зовсім не знала.

— Все було б ідеально, — вів далі Геннадій, — Я жив би спокійно з тобою, допомагав би Нелі і бачився б з дитиною, коли хотів. Без потреби напружуватися. Ну подумай сама, Юліє, так всім буде краще. Не треба мене проганяти. Я не хочу втратити тебе, Юля.

Юля подивилася йому прямо в очі і відчула, як усередині здіймається гнів. Він стояв перед нею і щиро вірив, що вона має погодитися на це. Але він помилявся. Глибоко помилявся.

— Ти сам підеш, чи мені викликати дільничого? — холодно спитала Юля, вже не відчуваючи нічого, окрім крижаної рішучості.

Юля змінила замки наступного дня після того, як виставила Геннадія за двері. Вона подала на розлучення і поринула у рутину, намагаючись не згадувати зраду, яка змінила її життя назавжди.

Геннадій, проте, не здавався. Майже щовечора він стояв під її вікнами, стукав у двері, просив вислухати його. Він обіцяв, що все зміниться, що їхнє життя буде кращим, ніж раніше, що він просто заплутався. «Це була помилка», – казав він, але Юля залишалася непохитною. Її душа було закрита йому. Вона навіть почала думати про те, щоб продати квартиру і поїхати подалі, в інше місто, щоби більше не бачити його. Але за кілька тижнів Геннадій несподівано зник. Він перестав дзвонити, приходити. На якийсь час життя Юлі знову набуло спокою.

Минуло кілька місяців. Юля повернулася з роботи, скинула пальто та підійшла до дзеркала, дивлячись на своє відображення. Зітхнувши, вона на мить прикрила очі, згадуючи, як багато сил пішло на відновлення після зради. Вечір здавався спокійним, поки не пролунав дзвінок у двері.

Вона не чекала нікого, але відкрила. На порозі стояла Неля з серйозним виразом обличчя, тримаючи на руках немовля.

– Ось! Забирай, – сказала Неля, простягаючи малюка Юлі.

Юля розгублено відступила на крок, не розуміючи, що відбувається.

– Що це означає? — нарешті спитала вона.

-Я більше не можу. Чоловік твій пішов, допомагати відмовився, сказав, що йому ця «метушня» більше не потрібна. Тепер рости його сама.

Юля була здивована.

— Але… я тут до чого? Це ваша дитина, Нелю!

— Ти до чого? Та ти завжди була до чого! — Неля перейшла на підвищений тон, сльози текли її щоками. — Якби ти вміла догодити своєму чоловіку, не було б цієї дитини! Адже ти навіть торт йому нормальний спекти не могла! Він забігав до мене спочатку чай з тортиком попити, мовляв, повз проходив, а потім і фліртувати почав, – вона посміхнулася. – Ти винна, не змогла чоловіка втримати, тепер розбирайся з його дитиною!

Неля сказала це різко, начебто знімаючи з себе всю відповідальність, і, не чекаючи відповіді, поклала дитину на комод, розвернулася і зникла за дверима, залишивши Юлю в шоці. Малюк закрутився, не розуміючи, що відбувається, а Юля дивилася на нього, не в змозі осмислити те, що сталося.

Пройшло кілька хвилин, перш ніж вона усвідомила весь абсурд ситуації. Ця дитина не була винна в тому, що виявилася втягнутою в цю історію. Він був просто дитиною, маленьким, беззахисним, не знаючим, які шалені пристрасті кипіли навколо нього. Але Юля була готова взяти відповідальність. Думка про те, що вона повинна виховувати чужу дитину, та ще й від жінки, яка зрадила її дружбу, була для неї занадто. Тремтячими руками Юля взяла телефон і викликала соц.службу. Представники приїхали швидко. Юля плутано розповіла, як опинилася з дитиною на руках і як Неля пішла.

Коли малюка забрали, Юля зітхнула з полегшенням, але все ж таки відчувала дивну порожнечу. Вона набрала номер Нелі, щоб повідомити, куди забрали її сина, але телефон подруги було відключено. Юля дзвонила ще кілька разів, але все безрезультатно.

Тепер Юля точно не могла більше залишатись у цьому місті. Воно було просякнуте спогадами про зраду, біль і зруйновані надії.

Дуже швидко знайшла покупця на квартиру, і Юля зібрала свої речі.

Зачинивши двері за собою, вона залишила минуле позаду, сподіваючись, що попереду на неї чекає нове життя, повне світлих моментів і людей, які ніколи її не зрадять.