Ранок видався на диво сонячним. Крізь тонкі фіранки, прикрашені вишивкою у вигляді польових квітів, промені пробивалися до спальні. Світлана ліниво потяглася. Чоловік вже пішов працювати. Вони познайомилися сім років тому на дні народження спільного друга.

Леонід, стриманий і небагатослівний чоловік, одразу їй сподобався. Він не намагався здобути її увагу порожніми компліментами чи показною бравадою, як це робили багато інших чоловіків. Він просто був поряд. І Світлана, втомлена від гучних компаній та швидкоплинних романів, поринула в його спокійну гавань.

Через кілька років вони одружилися. Скромне весілля у колі найближчих, без помпезності та показухи. Леонід працював у офісі, а Світлана була дизайнером. Вона сама займалася їхнім будинком та втілювала там творчі ідеї.

Через п’ять років після весілля у їхній родині сталося поповнення. На світ з’явилася Оленка — блакитноока мала. Як дві краплі води була схожа на Світлану.

Дитину у них давно ніяк не виходило завести, тож Світлана була неймовірно щаслива. Материнство повністю захопило молоду жінку. Вона з захопленням дбала про доньку. А ось Леонід був дуже стриманий.

— Ти не радий, що в нас Оленка народилася? — якось спитала Світлана чоловіка.

Леонід здивовано підняв на жінку очі:

– Про що ти говориш, Світлана? Звісно, ​​радий.

Він підійшов до ліжечка, в якому мирно сопіла Оленка, і поправив ковдру, що з’їхала.

— Просто… — Світлана затнулась, не знаючи, як висловити свої невиразні підозри, — ти начебто відсторонений якийсь.

Леонід зітхнув і обійняв дружину:

— Та не хвилюйся. Просто втомлююся. Не вигадуй нісенітниць.

Світлана постаралася відігнати від себе неприємні думки. Справді, чи мало які проблеми можуть бути на роботі.

Минуло ще три роки. Оленка підросла. Стала тямущою і допитливою дівчинкою. Світлана з головою пішла у творчість. Відкрила інтернет-магазин. Там продавала предмети інтер’єру, створені за власними ескізами.

Справи йшли вгору. Світлані навіть довелося найняти помічницю, щоб впоратися із замовленнями. Леонід, як і раніше, багато працював. Отримав підвищення, і тепер все частіше затримувався в офісі допізна. А часом і зовсім їхав у відрядження. Світлана намагалася не засмучуватися. Чоловік старається заради сім’ї.

Одного вечора Леоніда раптом терміново викликали на роботу. Оленка несподівано підбігла до батька і, обійнявши його за ноги, вигукнула:

— Тату, не їдь! Пограйся зі мною!

Леонід розгублено глянув на дочку, потім на Світлану. Погляд у нього ніби роздратований був.

— Не заважай, дочко.

— Оленко, тату треба працювати, — суворо сказала Світлана.

— Але я скучила! – захникала дівчинка.

— Олено, — голос Леоніда був холодний. – Я ж сказав, не заважай!

Він різко вивільнив ногу з чіпких дитячих рученят і вийшов із квартири.

Світлана відчула, як до горла підкотила грудка. Але постаралася сильно не морочитися. Втомлюється, мабуть. Он, навіть увечері на роботу викликають.

Після сніданку Світлана, як завжди, зайнялася домашніми справами. Розібрала речі з хімчистки, полила квіти. Вона дбайливо виправила фікус. Його Леонід подарував їй на річницю весілля. До обіду, закінчивши з домашніми клопотами, вона вирішила заглянути в магазин тканин, щоб вибрати матеріал для нових штор до спальні.

Останнім часом вони з Леонідом зовсім перестали вибиратись кудись разом. Навіть просто поговорити до ладу не встигали. Адже так важливо підтримувати іскорку у стосунках. Він має ще якийсь важкий період на роботі. А чоловіки як діти — чекають турботи та уваги.

Світлана вирішила зробити чоловікові маленький сюрприз. Дістала з морозилки курочку, домашню. Її на минулому тижні мама привезла. Леонід дуже любив її фірмову курку з хрусткою скоринкою та ароматом часнику. А на гарнір Світлана вирішила приготувати картопляне пюре. Масла ще вершкового додасть і зелень. Поки курочка була в духовці, Світлана вирішила вибрати вбрання.

«Жодних розтягнутих футболок і старих джинсів! — подумала молода жінка. – Нехай побачить мене по-новому!». Їй хотілося бути для чоловіка красивою та бажаною. Вона дістала з шафи елегантну сукню кольору бордо. Давно її вже не вдягала.

Вона дуже підкреслювала фігуру. Зібрала волосся у високу зачіску, підвела очі та нанесла на губи помаду коралового відтінку. «Ну ось, зовсім інша річ!» — задоволено подумала вона, дивлячись на себе в дзеркалі.

Закінчивши з приготуванням, Світлана поклала їжу в контейнер. Дорога до офісу чоловіка зайняла близько півгодини. Світлана вийшла з машини та вдихнула морозне повітря. Настрій був піднятий. Вона увійшла до просторого холу бізнес-центру. Сувора дівчина на ресепшені запитливо подивилася на Світлану, поцікавилася, до кого вона прийшла. Світлана назвала прізвище чоловіка та посаду.

– Вибачте, а ви записувались? — байдуже дивлячись на Світлану поверх монітора, спитала дівчина.

— Та я ж говорю, я дружина його, — Світлана розгубилася.

– Вибачте, без запису не можна, – дівчина демонстративно відвернулася.

Світлана не знала, що сказати. Довелося сперечатися з дівчиною хвилин десять. І та невдоволено простягнула їй гостьовий бейдж.

Піднявшись на потрібний поверх, Світлана попрямувала до кабінету чоловіка. Хотіла постукати, але тут почула сміх. Причому сміялися двоє чоловік і жінка. Світлана насупилась. Вона впізнала хриплуватий сміх чоловіка. Мимоволі Світлана дослухалася.

– Ой, не можу, Леоніде! Дружина твоя – це просто ходячий анекдот! — засміялася незрима співрозмовниця.

– Тихіше ти, – Леонід намагався говорити пошепки, але Світлана чудово розчула його слова. — Раптом хтось почує.

— Ну то й що? — не вгамувалася жінка. — Та нам уже давно час зізнатися.

– Припини. Я ж просив…

— Гаразд, гаразд, — жінка, зважаючи на все, заспокоїлася. — Навіщо нам про твою дружину говорити?

Світлана відчула, як до горла підкотила грудка. Тремтячою рукою вона поправила пасмо, що вибилося з зачіски. Перед очима все попливло. Земля пішла з-під ніг.

— Слухай, а може, махнемо кудись на вихідні? Удвох.

— Не можу, в Оленки ранок у суботу.

— Ну то й що? Придумай щось. З дружиною своєю відправ. На щось вона повинна бути придатна.

Світлана більше не могла цього виносити. Тремтячою рукою вона штовхнула двері.

Леонід сидів за столом. Поруч із ним, нахабно розвалившись у кріслі, сиділа його колега Ірина.  Світлана бачила її кілька разів на корпоративах чоловіка.

Побачивши Світлану, Леонід застиг з відкритим ротом. Ірина, на відміну від Леоніда, не розгубилася. Вона хитро оглянула Світлану з ніг до голови і посміхнулася:

– О, які люди! І без запрошення! Не чекала тебе побачити, Світлано.

Світлана мовчки дивилася на чоловіка. Вона ніяк не очікувала, що він так підло її зрадить.

– Світлана, ти все не так зрозуміла! — забурмотів Леонід, підводячись із стільця. — Не те, що ти подумала!

— А що я мала подумати?! — голос Світлани тремтів.

Вона поставила на стіл контейнер із їжею.

— Ось, принесла тобі їжу, — гірко сказала Світлана.

– Світлана, я …

– Іди! — Світлана відсахнулася від Леоніда.

Вона розвернулася і вийшла з кабінету. Сльози застилали очі. Вона ледве згадала, як спустилася на ліфті, вийшла з будівлі. Брела вулицею, не розбираючи дороги.

Все своє життя Світлана намагалася бути гарною. Хорошою дочкою, дружиною, матір’ю. Нехтувала собою, своїми інтересами заради сім’ї. Заради нього, невдячного! А він…

Світлана вирішила забігти до подруги. Про все їй розповіла. Поплакала. Їй це було потрібно. Додому пізно ввечері повернулася. Чоловік кинувся до її ніг вибачатися, але вона твердо сказала:

— Я завтра подам на розлучення.

— Світлана, не роби необдуманих рішень. Ну я просто втомився, треба було відволіктися. А то все це сімейне життя мені набридло.

Світлана посміхнулася.

— Ну, навіщо мені такий слабкий чоловік?

Світлана купила квартиру в іпотеку та з’їхала. Не хотілося залишатися там, де вона поділяла моменти з колишнім чоловіком. З головою пішла у роботу. Розширила свій бізнес, відкрила шоу-рум. Поступово відійшла. І навіть нового чоловіка зустріла, який теж мав маленьку дочку. Світлана розцвіла. Зрозуміла, що не треба боятися змін. Іноді вони просто потрібні, щоб почати жити по-справжньому.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело