Завжди була дуже скромною дівчиною, не такою, як моя мама. Вона мене народила, коли їй було лише 17, і відразу залишила на виховання бабусі. Весь час я росла з відчуттям непотрібності, адже мама виїхала в Італію і облаштувала там життя з літнім італійцем. Гроші висилала, але цікавитися мною навіть не намагалася.

Я вже змирилася з таким станом речей. Багато вчилася, закінчила школу з відзнакою та вступила до університету. Далі отримала диплом і швидко знайшла роботу. Саме там я зустріла Максима. Він був старший за мене на 12 років, займав високу посаду, і всі колеги захоплювалися ним. Не дивно, що й я закохалася. Коли ж Максим запросив мене на побачення, моєму щастю не було меж.

Всього за рік ми одружилися, і я незабаром завагітніла. Жили ми дуже добре. Коли син підріс, я повернулася на роботу, і ми з Максимом почали мріяти про донечку. Та ось одного разу мені зателефонували з незнайомого номера.

– Привіт, доню! Це твоя мама. Я повернулася.

Я не могла повірити своїм вухам. Мама швидко завітала до нас. Її зовнішній вигляд мене вразив: коротка спідниця, прозора блузка… І це перед онуком. Вона поводилася з Максимом зухвало, навіть дозволила собі жартома кинути:

– Твій Максим мені більше пасує, ніж тобі!

Після цього я намагалася не запрошувати її до нас. Мама ж придбала собі квартиру неподалік. З’ясувалося, що італієць вигнав її через зради, тому вона й повернулася.

Одного дня, повертаючись з роботи, я згадала, що мама просила купити скатертину, як у нас. Магазин був поруч, тож я зайшла і вирішила одразу віднести покупку. Двері в квартирі були прочинені, і я почула голос Максима. Заходжу – а там чоловік і мама разом у ліжку. Це було справжнім ударом.

Коли Максим повернувся додому, я вже зібрала сина та поїхала до бабусі. Ненадовго. Згодом переїхала до Англії, де моя подруга допомогла знайти роботу та житло.

Минуло кілька років, і ось я отримую лист від мами:

«Доню, знаю, що ти, напевно, не пробачиш мені. Але мусиш знати правду. Я важко хвора, в мене рак, і жити мені залишилося недовго. Максим покинув мене, щойно дізнався про діагноз. Та перед цим у нас народилася донечка, твоя сестра. Благаю, стань для неї мамою. Їй лише два роки. Виховуй її, як рідну. А я просто залишуся бабусею, яка вже помирає».

Після прочитання листа я гірко заплакала. Не знаю, як реагувати. Квитки вже на руках, та що робити далі? Забирати сестру, котра народилася від мого колишнього чоловіка? І як пробачити мамі, котра просить прощення на межі життя і смерті?