Ми живемо з Олегом разом вже більше п’яти років у шлюбі, і я завжди вважала, що мені дуже пощастило мати такого чоловіка, адже весь цей час ми крокували з ним поряд, підтримували одне одного, як би складно не було.

Однак я ніколи й не думала, що один його вчинок може змінити все. І що найгірше — я все це сприймаю через призму образи. Через ту важку для мене ситуацію, я просто повністю втратила довіру до чоловіка.

Різдво наближалося, і ми з чоловіком, Олегом, як завжди, готувалися до свят. Придбати подарунки для родини, планували приготувати смачну вечерю для найближчих, прикрасити оселю – все це створювало атмосферу тепла і любові. Але цього року щось було не так.

Я працюю в офісі, маю стабільну зарплату, але основні витрати все ж лягають на плечі Олега. Він давно зайнявся ремонтом нашого будинку, і, звісно, всі гроші йшли на матеріали та роботи.

Я завжди підтримувала його в цьому, адже ми плануємо жити в своєму домі, і треба було терміново завершити все до зимових свят.

Але в один із вечорів, коли я прийшла додому з роботи, помітила дивне. Я хотіла взяти трохи грошей з сімейного бюджету, адже планувала скупитися трохи продуктами.

Та на місці, де ми зазвичай тримали наші заощадження, не було нічого. Поличка була порожня, і я спочатку навіть подумала, що я помилилася. Може, я поклала їх в інше місце? Але ні – все передивилася, нічого не було.

Я намагалась не панікувати. «Може, я просто забула їх десь?» – думала я.

Проте всі думки одразу ж зникли, коли я згадала, що в нас гостює моя сестра Наталя.

Вона приїхала в гості ще вчора, і ми з Олегом збиралися провести кілька спільних днів з нею разом, святкувати.

– Ти не бачила наших грошей, вони на поличці в вітальні лежали, під книгами там? – запитала я її без попередження, намагаючись тримати голос спокійним.

Наталя здивувалася.

– Які гроші? Про що ти говориш?

Я почала пояснювати, що вони були в конверті, під книгами лежали якраз, і тепер їх немає. На моєму обличчі, мабуть, було хвилювання, адже мені вже ставало зрозуміло, що ні я, ні Олег їх не брали.

Справа в тому, що чоловік, коли брав гроші, постійно казав мені, ми радилися з ним, тому я буле переконана, що цього разу він нічого не брав, раз мовчить.

– Я не брала їх, і навіть не знаю, де вони! – Наталя заперечувала, але я все одно відчула щось не те.

Я почала запитувати її ще і ще, але вона ніби хотіла уникнути цієї теми, і все більше здавалося, що вона щось приховує.

А ввечері я, схвильовано, підійшла до Олега, який тоді приїхав додому після роботи.

– Олеже, де наші гроші? Їх немає, – запитала я знову, намагаючись бути спокійною, але в голосі вже була тривога.

Було видно відразу, що йому стало ніяково, він поводив себе, як людина, яка намагається приховати щось важливе.

– Я взяв їх, щоб допомогти своїм батькам, – сказав він, нарешті поглянувши на мене.

Мені стало важко. Я не могла зрозуміти, як правильно реагувати. Мені дуже прикро було.

– Як ти міг це зробити без мене? – вирвалося. – Ти ж знаєш, що ми планували витратити ці гроші на продукти і подарунки для рідних! Як тепер святкувати? Родина до нас прийде.

– Я розумію, але у них не було грошей на їжу на Різдво. Їм зараз дуже важко, і я не міг залишити їх без допомоги, – пояснив він, спробувавши підійти до мене.

– Але ж ми могли поговорити про це! Я не проти допомогти твоїм батькам, але чому ти не сказав мені? Чому я дізнаюся про це так, через кілька днів? – дорікнула я.

Олег зітхнув, важко сів на стілець.

– Я знаю, що ти права. Я не мав права брати гроші без твого дозволу, але я просто не міг дивитися, як вони святкують Різдво без нічого. Я хотів як краще, я не думав, що все обернеться саме так.

Я не могла зрозуміти, чи мій чоловік добре вчинив, що подбав про батьків, чи погано, адже взяв наші гроші і приховав це від мене і я не знаю до кінця, якщо чесно, з якою ціллю він це зробив.

Сидячи на дивані, я засмутилася ще більше. Мені здавалося, що я просто не знаю, як реагувати. Можливо, я повинна була підтримати його рішення, адже це його батьки.

З іншої сторони, я відчувала зраду, адже ми завжди довіряли одне одному і ніколи не приховували нічого.

– Я не знаю, що мені тепер робити, – шепотіла я. – Мені дуже сумно від того, що ти взяв ці гроші і не порадився зі мною і за стільки часу нічого мені не сказав.

Олег підійшов до мене і сів поруч. Видно було, що він шкодував, що так вчинив.

– Я вибачаюсь, я справді хотів допомогти, але я розумію, що вчинив неправильно. Якщо хочеш, я зароблю ці гроші знову, підробітки додаткові більше візьму, щоб ти не була розчарована.

Я не знала, що відповісти. Всі ці думки переплелися в моїй голові, і я не могла зрозуміти, чи правильно я реагую. Чи було це насправді зрадою, чи просто турботою чоловіка про свою родину?

І в цей час чоловік промовив:

– Я зроблю все, щоб виправити це, – сказав він. – Мені дуже шкода, що ти так засмутилася, мені шкода.

І наче він і нічого такого недоброго не зробив. Але як йому тепер довіряти? Як жити з такою людиною поряд?