Коли мій брат одружився, він одразу привів свою дружину жити до нашої спільної квартири, яка належала мамі.

На той момент я вже була заміжньою і жила окремо, у квартирі, що належала моєму чоловікові.

Мама раділа, що син із невісткою оселяться разом із нею. На пенсії вона почувалася самотньою й із задоволенням прийняла нових мешканців у свій дім.

З першого ж дня мама намагалася догодити Мар’яні – дружині брата. Вона вирішила взяти на себе всі домашні обов’язки, аргументуючи це тим, що молоді працюють і не мають часу на хатні справи.

Мама готувала їжу, прибирала в квартирі, навіть прала їхній одяг. Це мене трохи дивувало, але я не втручалася в їхнє життя, вважаючи, що вони самі розберуться.

Однак, як часто буває, люди швидко звикають до доброти. Мар’яна перестала цінувати зусилля мами.

Я мовчала, хоча шкодувала маму, яка працювала на знос. Думала, що ситуація сама вирішиться, але на Різдво я зрозуміла, що це не так.

Ми з чоловіком приїхали до мами в гості. Вона накривала святковий стіл, подавала страви, прибирала після гостей. Я чекала, що невістка хоча б допоможе, але Мар’яна навіть не вставала з-за столу.

Більше того, вона ще й висловила незадоволення, що картопля на столі була холодною.

Коли я побачила, що мама сама метушиться, я не витримала: встала, допомогла їй прибрати, помила посуд і навіть почала пилососити.

Після цього я прямо сказала мамі, що вона стала безкоштовною хатньою робітницею для брата і його дружини.

Наступного дня я дізналася, що брат із Мар’яною образилися на мої слова. Брат зняв квартиру, і вони переїхали. Мені було байдуже – головне, що мамі тепер легше.

Зараз брат приходить до мене в гості сам, але я уникаю контактів із його дружиною. Він вважає, що я перебільшила і повинна вибачитися перед Мар’яною, щоб зберегти сімейні стосунки.

Та я досі сумніваюся: чи була я неправа, чи, можливо, сказала все, що потрібно?