50 років тому, 13 грудня 1974 року, було здійснено найбільш зухвалу втечу з СРСР

Чи можна було втекти з-за “залізної завіси”, за яку й інформація про “щасливе життя” в СРСР майже не виходила? Можна було.

Але у виняткових випадках і лише окремим відчайдухам. Саме таким був океанолог Станіслав Курилов з Ленінграда (сучасний Санкт Петербург). І хоча він точно не представник української діаспори, однак його втеча з Союзу заслуговує на згадку в її річницю, та допомагає краще зрозуміти, через що доводилося пройти тим, хто хотів вирватися у вільний світ.

Вночі 13 грудня 1974 року вчений-океанолог Станіслав Курилов вистрибнув за борт з пасажирського пароплава в Тихому океані і, подолавши вплав відстань понад 100 км за три дні і дві ночі без води і їжі, дістався до філіппінського острова Сіаргао.

Виїхати за кордон легально в СРСР в той час було неможливо. Звичайному науковцю це точно було не під силу.

Тим більше Станіслав Курилов був оголошений невиїзним. Але йому не хотілося залишатися в сірій та безперспективній буденності, він хотів проводити дослідження в всьому світі, співпрацювати з Жаком Івом Кусто… А ще він постійно фізично самовдосконалювався, тренував своє тіло.

Відтак у нього і з’явився план, реалізувати який було практично неможливо. Він купив квиток на круїз пароплавом “Радянський Союз” по Тихому океану з Владивостока до екватора і назад. Він тривав 20 днів, але жодне сходження на берег в іноземних портах не передбачалося і пасажири не мали віз.

Але С.Курилов все розрахував. Як він написав про це в своїй автобіографічній книзі: “Лише один стрибок відділяв мене від свободи. Але годі було й думати, щоб серед білого дня залишити судно на очах у сотень очей – миттєво буде спущена шлюпка. Ніч – час втікачів! Вночі відбуваються втечі з в’язниць…” Коли пароплав проходив максимально близько (в 10 милях, тобто 18,5 км) від філіппінского острова Сіаргао, він вночі стрибнув з борту в єдиному можливому місці, де гвинт.

Йому пощастило, що не затягнуло під гвинт, але не пощастило в іншому – віднесло течією і довелося долати майже 100 км до берега, орієнтуючись по зоряному небу. З собою він мав лише маску, трубку і ласти, які сам виготовив.

Невідомо як йому вдалося вижити – в океані були акули, отруйні медузи, від втоми дуже хотілося спати і пити. Напевне, врятували тренування. Зрештою знесилений чоловік опинився на березі, його виявили місцеві рибалки. Місяць місцева влада протримала його у в’язниці, але СРСР не видала. Так почалося нове життя Станіслава Курилова.

У СРСР його втечу розглядала спеціальна комісія, яка постановила позбавити його свободи на 10 років “за зраду Батьківщині”, його молодшого брата капітана розжалували. Але Станіслав уже був на свободі.

Він поїхав до Канади, де жила його сестра, зайнявся улюбленою справою – досліджував океан, побувавши в різних куточках світу. Також він написав книгу “В океані”, видати яку забажало ізраїльське видавництво. Поїхавши туди на переговори, Станіслав зустрів свою майбутню дружину і решту життя прожив цілком щасливо.

Помер 29 січня 1998 року під час однієї з експедицій, під час занурення у воду.

Книга Станіслава Курилова, присвячена історії його зухвалої втечі, стала бестселлером, була перекладена багатьма мовами. Зокрема нещодавно вийшла й українською мовою.

Підготовлено для Diaspora.ua у 2020 р. на основі відкритих джерел