Ці слова свекрухи, що я вже стара для заміжжя, не йдуть в мене з голови. Я старша за її сина, це правда.

Коли подзвонила сусідка зі скорботною звісткою, тоді я ще не знала, що цей дзвінок змінить все моє життя!

Мене цілком влаштовував цивільний шлюб без штампу в паспорті. Але коли Микита запропонував мені вийти за нього, я подумала: чому б і ні? Завжди хотіла здійснити дитячу мрію і вбратися у білу, невагому наче хмаринка, весільну сукню.

Що ж, мабуть, мрії не судилося збутися. Цієї осені мені виповнилося 36, хоча по мені і не скажеш. Подружки та однокурсниці давно вискочили заміж, у багатьох вже діти до школи пішли.

А в мене не складалося з особистим щастям. Серйозні стосунки, звичайно, були, але що далі вони заходили, то сильніше я усвідомлювала, що це не моє. Навіщо ми одружуємося? Завжди думала, що заміж треба виходити для створення сім’ї, а я її поки що не хотіла.

Далекі родичі тільки й робили, що жартували з мене. І кар’єристкою називали, і застерігали, що я буду старою мамою в майбутньому або ж склянку води в старості подати не буде кому.

І тільки сестра моєї мами, моя тітка Алевтина, спокійно прийняла мій вибір. Вона сама заміжня була один раз, і, за її словами, їй не сподобалося – у них були сильні непорозуміння зі свекрухою.

І ось сталося диво. Так я думала перші півроку після того, як зустріла Микиту. Не чоловік – мрія! Молодий начальник відділу, який подає надії, доглянутий, веселий, на чотири роки мене молодший. І наміри у нього були досить серйозні – за три місяці покликав заміж.

Я від цього, звісно, розтанула. Це була вечеря в дорогому ресторані, навколо – купа людей, він на одному коліні, я у вечірній сукні – як не погодитися?

Стали ми планувати весілля. Вирішили влаштувати скромне свято для близьких друзів та родичів – час зараз не простий в Україні, та й грошей у нас не те щоб багато.

Ми навіть призначили дату і вже почали розсилати запрошення, як раптом мені дзвонять із міського телефону на мобільний.

Це стара сусідка моєї тітки набрала мене, щоб повідомити, що моєї тітки не стало минулої ночі. А я найближча родичка. Тоді мені стало зовсім не до весілля.

Тітка Алевтина багато в чому замінила мені матір. Я знала про її слабке здоров’я, але не думала, що вона покине цей світ так скоро. Ще ніколи я не відчувала себе такою самотньою. Тільки Микита був поруч, втішав, як міг, допоміг з організацією прощання.

А під час прибирання квартири тітки Алевтини знайшовся заповіт. Виявляється, все, що в неї було, квартиру і 300 тисяч гривень на карті, вона заповідала мені, хоча хтось із її двоюрідних братів претендував на спадок і навіть про щось із нею домовлявся.

Я на заповіт не розраховувала. Особливо на велику суму грошей, яку встигла зберегти моя тітка.

З того часу Микиту як підмінили. У перший же день, як він дізнався про мій спадок, мій обранець відновив приготування до весілля і був на сьомому небі від щастя. Я подумала, що це не дуже красиво – радіти, що така хороша людина пішла з життя.

Мені хотілося почекати хоч півроку, але Микита мене не зрозумів. Подивився на мене круглими очима і переконливо сказав: «Навіщо чекати? Один раз живемо!”

Мало того, він почав кликати і запрошувати на весілля всіх, кого тільки знав. Колишніх однокурсників, друзів, мало не людей із дитячого садка.

Ось як він вирішив розпорядитися грошима, отриманими мною у спадок: відіграти найгучніше весілля у місті, щоб усі знали. А тітчину квартиру продати, додати те, що залишиться після весілля, і збудувати нам будинок на двох.

Як же ми почали сперечатися! Я не хотіла і не хочу зараз продавати квартиру тітки. І вона краща за ту, яку ми зараз орендуємо.

Більше того, весілля на 200 осіб зовсім не входило до моїх планів. Навіщо ми одружуємося взагалі? Самі знаєте, яка зараз атмосфера. Є куди витратити гроші, крім тортів та інших частування для дорогих гостей. Неправильно це все.

Посварилися так, що я вирішила з’їхати і ненадовго пожити в тій самій квартирі тітки Алевтини, поки ми з Микитою на знайдемо компроміс.

Але тут вирішила вклинитися свекруха. Приїхала мене ніби як відвідати, а сама вже намагається на мене якось вплинути, на мою думку про те, що таке гроші і для чого вони потрібні.

Дуже мене обурило її ставлення до чужих статків, наскільки легко вона ними розпоряджається, розказує, куди мені їх краще витратитити. І останній її аргумент, здається, поставив крапку у наших із Микитою стосунках. Каже така мені:

“Сама подумай: Микита молодий, перспективний, він ще гроші заробить. А тобі вже пішов четвертий десяток. Що робитимеш, якщо він від тебе піде? Ти вже й так стара для заміжжя, подякувала би. що взагалі кличе тебе під вінець!”

Відразу після цієї фрази моя без п’яти хвилин свекруха стояла за дверима. Дуже шкодую, що взагалі розповіла своєму нареченому про гроші. Та й який він після цього наречений? Навіщо ми одружуємося взагалі? Мені ніби голову закрутило, я не бачила, що він на гроші такий ласий виявився.

Тепер у мене немає довіри ні до цієї людини зокрема, ні до його сім’ї. Зараз намагаюся скласти думки в купу і придумати, як би так розійтися з Микитою по-тихому і мирно. Якщо мені й судилося одружуватися, то точно не на такій нетактовній і жадібній людині.

Найбільше мене турбує те, що я тепер боюся залишатися сама. Слова свекрухи про те, що я дуже стара для шлюбу, мене зачепили і не йдуть з моєї голови. А що, якщо вона в чомусь права?

Можливо, я таки поспішила зі своїм рішенням припинити стосунки з Микитою? Може, він дійсно мій останній шанс?

Джерело