Світлана вийшла заміж за Віктора з великого кохання, причому з першого погляду. Тоді Світлана їхала від бабусі, яка жила в селі. Зупинка була, можна сказати, в чистому полі, а надворі лив сильний дощ.

Автобус чомусь не йшов, і коли вона зателефонувала до диспетчерської, з’ясувалося, що він зламався.

– І що тепер? – Запитала Світлана. – Автобус буде?

– Звісно! – відповіли в телефоні.

– І коли?! – запитала Світлана.

– Чекайте, – байдуже відповіла диспетчер.

Минуло півгодини, а автобуса не було. Бідолашна дівчина наскрізь промокла і вже подумувала про те, щоб повернутися назад до бабусі. Вона вже попрямувала у бік бабусиного будинку, як побачила автомобіль. Машина раптом загальмувала поряд із нею. Скло віконця плавно сповзло вниз, і Світлана побачила симпатичного усміхненого брюнета з зворушливими ямочками на щоках.

-В місто? – спитав він.

Дівчина несміливо кивнула.

-Сідайте, – запропонував хлопчина.

По дорозі вони розговорилися, і Віктор довіз Світлану до під’їзду.

– Як Ви дивитеся на те, щоб обмінятися номерами телефонів? – з усмішкою спитав хлопець.

– А чому б і ні? – усміхнулася у відповідь вона.

Так і почався їхній роман, який через три місяці закінчився весіллям.

Півроку тому подружжя відзначило перший ювілей весілля – п’ять років спільного життя. У них підростала донька Оксана, якій було чотири роки. Віктор та Світлана не збиралася зупинятися на одній дитині.

Але кілька тижнів тому Світлана повинна була констатувати, що її шлюбу настав кінець. Схоже, у Світлани з’явилася суперниця, і схоже це була рідна мама Олени.

Все почалося, коли мама повернулася з-за кордону. Вона привезла купу подарунків, і коли сім’я Світлани із захопленням розглядало закордонні презенти, Світлана раптом звернула увагу на те, як щедро Олена обдарувала зятя. П’ять футболок, двоє легких спортивних штанів та троє наймодніших шортів – це вам не жарти!

– Дуже дешево дала за них, уявляєте? – Вигукнула мамп. – Там якийсь розпродаж був, ну, я й не втрималася. Коштує вся ця купа копійки, але чомусь були переважно чоловічі речі.

– Так, – посміхнувся Віктор, – дякую вам велике, Олено Миколаївно!

– Я скільки разів говорила – просто Олена! – жартівливо притупнула ніжкою теща та посміхнулася. – Та носи, зятю, із задоволенням.

Вперше за п’ять років Світлана приревнувала чоловіка. Здавалося б, все логічно, та й Світлана з Оксанкою отримали свою частку подарунків. Тільки чому на душі так неспокійно? А тому, що передчуття її не обдурило!

Через тиждень Олена Миколаївна прийшла до них із новою стрижкою, треба сказати, дуже ефектною. Та й взагалі останнім часом мама стала гарнішою.

-Ну, як я вам, – кокетливо спитала мама, дивлячись на Віктора. – Помолодшала?

– Угу, – відповів зять, якось по-новому дивлячись на неї, а саме – з непідробним замилуванням.

А Світлана посміхнулася:

-О так! Віктор же у нас великий знавець моди!

– Ну, так мені і не потрібна думка знавця, – з усмішкою відповіла Олена Миколаївна. – Мені потрібна щира чоловіча думка. Тільки справжній чоловік може оцінити, чи красиво ні. А експерт почне про форму обличчя та інші нісенітниці.

“Так питай у чоловіків свого віку, – роздратовано подумала Світлана. – Чого пристала зі своєю зачіскою до того, хто годиться тобі в сини?”

Але вголос сказала:

-Так, годі, не знаю, як вас, а мене щось вже на сон хилить. Я спати. Був важкий день.

І Олена Миколаївна зібралася додому.

Наближався день 30-річчя Світлани, але настрою не було. Ще б! Якщо мама діятиме такими темпами, то вони і її ювілей відзначатимуть нарізно! Якщо, звичайно, про Світлану взагалі згадають.

Адже намічалося масштабне святкування! Подружжя запросило друзів та родичів, але тепер святкування ювілею, схоже, було під питанням. Не виключено, що доведеться скасовувати свято.

Наступні два дні минули без пригод. А на третій день, коли Світлані вдалося звільнитися раніше, вона підходила до будинку і побачила цікаве видовище.

Мама і Віктор вийшли з гіпермаркету, який знаходився неподалік їхнього будинку. Олена Миколаївна з посмішкою вручила зятю велику подарункову коробку, перев’язану бузковим бантом і чомусь з посмішкою помахала йому своїм гарним пальчиком із вишуканим манікюром.

Першою думкою Світлани було підійти та закликати зрадників до відповіді. Але потім вона передумала: “Ні ні, я краще застану їх зненацька! Цікаво, як далеко в них зайшло?”

Світлана очікувала, що ці двоє зараз зайдуть у квартиру. Проте мама попрямувала у бік стоянки таксі, а Віктор пішов додому.

А ось Світлані зовсім не хотілося додому. Вона не розуміла чому, але їй було соромно дивитися чоловікові в очі. Хоча, якщо розібратися, кому має бути соромно? Вже точно не Світлані!

Вона подивилася на годинник. Оксанку забирати лише через півтори години. Від дитячого садка до їхнього будинку п’ятнадцять хвилин ходьби.

Світлана вирішила пройтися магазинами, а потім зайти в кафе. Їй раптом захотілося побалувати себе новою річчю, а в ідеалі, не однією і, можливо, купити щось нове з косметики. Адже давно відомо, що для жінки самий найкращий спосіб підняти настрій – це шопінг.

Після сорока хвилин блукання магазином жіночого одягу та аксесуарів Світлані стало ясно, що шопінг тут безсилий. Вона купила миле яскраво-блакитне плаття з вирізом на спині і сріблястою обробкою, нові туфлі, помаду, парфуми, але настрій не надто піднявся. Думки поверталися до цієї віроломної парочки.

Світлана зайшла в кафе. “Може, мені вдасться підняти настрій чимось солоденьким?” – Вирішила вона. Світлана замовила чашку капучино та плитку темного шоколаду.

Вона задумалася про ситуацію, у якій опинилася. Власне, в останні кілька днів Світлана не могла думати ні про що інше. “Можливо, поговорити з татом? – спало їй на думку. – Ні, безглуздо. Ну, як він зможе на неї вплинути? Та й ситуація, м’яко кажучи, нестандартна. І делікатна”.

Батьки Світлани розлучилися, коли їй було десять років, але вони розлучилися друзями. Зрозуміло, Світлана підтримувала стосунки з батьком та спілкувалася зі своїм братом, який народився у новому шлюбі Леоніда Олександровича. Але в такі справи їх краще не посвячувати.

Так нічого і не надумавши, Світлана пішла у садок за Оксаною. Ну а потім, додому. Їй страшенно не хотілося бачити Віктора. Але що вдієш? А якщо ситуація досягне критичної точки, то порозумітися, так чи інакше, доведеться. Але про це не хотілося навіть думати.

-Привіт, – привіталася Світлана з чоловіком, хоча, якщо чесно, найбільше у світі їй хотілося посваритися з ним. Приймати подарунки від жінки, яка у мами йому годиться! Тьху!

– Тату, привіт! – радісно вигукнула мала і кинулася до батька.

– Привіт моє сонечко! – весело відповів Віктор, підкинувши доньку.

“Хоч комусь весело”, – з сумом подумала Світлана.

Відпустивши дочку, Віктор пильно подивився на дружину.

– А ти чого така похмура, Світлано?

– Та, нічого, – відповіла Світлана. Найбільше на світі вона зараз боялася розплакатися.

За день до свого 30-річчя Світлана обговорювала ситуацію з Мариною, з якою вони не лише разом працювали, а й товаришували.

-Ну, не знаю, – знизала плечима подруга та колега. – Не думаю, що твоя мама здатна на таке. Вона красива і дуже цікава жінка, і я думаю, у неї і без твого благовірного шанувальників вистачає. Та й Віктор тебе кохає. Ні, ти як хочеш, але ніяким романом там і не пахне.

– Думаєш?

– Та я впевнена, що все зовсім не так, як ти собі надумала! Ну, подарувала вона йому ці шорти. І що? Тобі ж пояснили, купила за смішні гроші. Ось вона і вирішила, так би мовити, допомогти молодій сім’ї на чоловіковому гардеробі зекономити. Ну, а подарунок… То, може, вона щось для онуки купила? Ну, а щодо зачіски, то це взагалі… Справді, у кого ще питати, як не чоловіка?

– В останні кілька років вона не звертала особливої ​​уваги на імідж, – похмуро промовила Світлана.

– Ну, у житті кожної жінки настає момент, коли вона вирішує зайнятися собою, – зауважила Марина. – Слухай, а може, у неї з’явився чоловік? Ну а чому ні?

– Ага, на Віктора мого око поклала.

– Ой, Світлано, ну, не знаю. Тобі, звичайно, видніше.

Марина розуміла, що зараз сперечатися з подругою марно.

-Нічого, сьогодні будуть розставлені усі крапки над “i”, – рішуче сказала Світлана.

– Я щось навіть переживаю! – зіщулилася Марина.

– Та нічого особливого не буде. Просто я застану їх зненацька. Я чула, як Віктор та моя мама розмовляли по телефону. Домовлялися про зустріч. Ну, а я сьогодні прийду раніше. До речі, прикриєш мене?

Марина лише похитала головою.

Світлана відчинила двері своїм ключем і рішуче увійшла до будинку. Вона виведе їх на чисту воду!

Так, мамині туфлі на шпильках. Бач, а казала, що ноги невитримують довго на підборах ходити!

Віктор вийшов зі спальні, і вигляд у нього був якийсь збентежений.

-Світлана? – здивовано, і водночас розгублено спитав він. – А чого так рано?

– А що? Завадила? – єхидно запитала вона.

– Немає чому? Але…

Світлана скинула туфлі і попрямувала у бік спальні.

-Світлано, ти б, це …

– Що таке? – глузливо спитала вона. – Мабуть, там щось таке, що мені не належить бачити?

– Ні… Тобто, так… Загалом…

– Ну, ви, зовсім совість втратили! – Вигукнула Світлана.

І тут із ванної вийшла мама Світлани.

-Світлано? – усміхнулася вона. – Привіт, люба, ти сьогодні рано!

– Ага, і сплутала вам усі карти!

– То ти здогадувалася?!

– Мамо, ну, я ж не вчора народилася!

– Що ж, прикро, звичайно, але нічого, – з жалем сказала мама.

– Прикро?! – Здивувалася Світлана. – Вам ще й прикро? Це мені має бути прикро! Цікаво, скільки часу ви планували обманювати мене?

– Але ж завтра твій день народження, – сказав чоловік, – і ми б…

– Що б ви? Промовчали б, щоб не псувати мені свято, а потім зізналися?

Світлана безцеремонно відтіснила чоловіка і відчинила двері спальні. Але замість яких-небудь предметів маминого гардеробу вона побачила безліч подарункових коробок, кошик з розкішною квітковою композицією, гірлянду з кульок. А на столику стояла кругла коробка. Очевидно, це торт.

-Сюрпризу не вийшло, – констатував чоловік.

Світлані було дуже незручно. А мама не витрималася і голосно розреготалася.

-Здається, я зрозуміла, про що ти подумала! – Сміялася мама. – Ой, не можу! Мені, знаєте, певною мірою навіть приємно!

Коли до Віктора, нарешті, дійшло, він теж посміхнувся.

Через десять хвилин вони разом пили чай на кухні і весело сміялися.

-Ну, Вибачте мене! – Вже, напевно, вдесяте повторювала Світлана. – Просто все так одне до одного. Подарунки, зачіска, та ще цей твій, мамо, вихід із ванної. Хоча, я, грішним ділом, подумала, що ти в спальні, і тому Віктор не дозволяє мені туди заходити.

– Зачіска, – повторила Олена. – Насправді в моєму житті справді намітилися деякі зміни. – До мене залицяється один дуже цікавий чоловік, – зніяковіло сказала Олена Миколаївна. – Ми з ним познайомилися на презентації.

– А приводь його завтра на день народження! – Запропонувала Світлана.

– Можна? – зраділа мама.

– Потрібно! – усміхнулася Світлана.

Вранці Віктор підніс дружині букет яскраво-червоних троянд.

-З Днем народження, кохана! – Сказав він, ніжно поцілувавши Світлану.

– З Днем народження матусю! – Прощебетала Оксана і залізла до матері під ковдру.

– Дякую, мої хороші! – усміхнулася Світлана.

А ввечері були гості, море квітів, і багато-багато щирих побажань щастя, любові та благополуччя. Олена Миколаївна прийшла у супроводі приємного чоловіка років п’ятдесяти п’яти.

-Юрій Васильович, – представився він, і, поцілувавши ювілярці руку, вручив їй величезний букет білих лілій. – З Днем народження!

– А ти підозрювала маму і Віктора незрозуміло в чому! – сказала Марина, вибравши момент.

– У мене найкраща у світі мама і найкращий у світі чоловік! – Вигукнула Світлана.