Рієка. Хорватія.

Протягом півтора року Антонія Цвід – відома українська письменниця, перекладачка, шевченкознавиця, волонтерка, авторка двох десятків різножанрових книг, амбасадор української культури в світі, очільниця відділу по роботі з письменниками діаспори товариства «Україна – Світ», членкиня Національної спілки письменників України (НСПУ), Товариства «Просвіта», Міжнародного руху «Poetas del Мundo», Центральної спілки українців Німеччини (ЦСУН) в Берліні –  реалізує свій проєкт «Благодійний тур Європою на підтримку України», презентуючи книгу своїх письменницьких розвідок “Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії кохання”, а також свій “Театр одного поета”.

Нещодавно Антонія Цвід за презентовану книгу отримала  високу нагороду – Народну премію імені Т. Шевченка.

Пані Антонія  – володарка Міжнародних літературних нагород, серед яких німецько-французька ім. Антуана де Сент-Екзюпері. Торік  за творчу діяльність в Німеччині  відзначена «Золотим дипломом». За міжнародну доброчинну діяльність від Асоціації митців у Києві пані Антонія отримала звання волонтера з медаллю та посвідченням. А нещодавно – нагороду від Асоціації «Ukraina Unita APS in Roma» в Римі.

Презентована книга минулоріч  побачила світ у львівському видавництві «Піраміда». Це видання є своєрідним продовженням її трилогії – роману-перфомансу, який  об’єднує романи «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі… і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять». Адже після виходу трикнижжя до його авторки посипалися запитання, шукаючи відповіді на які вона неочікувано зробила власне відкриття щодо невідомої нареченої Т. Шевченка із Седнева. А також відкрила і проаналізувала в своїй книзі на предмет достовірності чимало версій і відкриттів сучасних шевченкознавців, яких немає в жодному архіві. Творчість письменниці двічі номінували на  здобуття Національної премії Т.Шевченка.

Під час європейського туру  відбулося багато зустрічей з українськими колективами, крім рідного Києва,  в Берліні, Парижі, Будапешті, Афінах, Празі, Римі, Венеції, Болоньї, Анконі, Ґданську, Рієці, Відні та в інших  містах Європи.

Наразі імпреза письменниці відбулася в Хорватії у місті Рієка. За кілька днів у пані Антонії переліт до Австрії, у Відень, де вже чекають шанувальники її таланту. Між зустрічами, письменниця викроїла час і для інтерв’ю  для читачів газети «Свобода».

• Пані Антоніє, поштовхом до ідеї  реалізації такого туру стала широкомасштабна війна  чи підґрунтя було сформоване давніше?

– Перша моя творча участь в роботі Світового Конгресу України відбулася ще у Львові 2017 року, коли вийшло друком моє трикнижжя про Тараса Шевченка «Возлюбленик муз і грацій». Тоді ж романи розлетілися різними континентами і потрапили на полиці українців двадцяти  країн світу.  Тож невипадково презентувала нове видання  у травні 2023 року на 14 з’їзді ЄКУ в Берліні на запрошення його керівництва Романа Рейчинця та Ярослави Хортяні. Це був стартовий майданчик для проєкту.

В межах благодійного туру Європою протягом цього часу  відбулися творчі зустрічі з презентаціями книги в рідній Україні, а також у Франції, Німеччині, Чехії, Греції, Угорщині, Польщі, Італії,  Ватикані, Хорватії, Австрії і маю ще багато планів. Нині за межами своєї Батьківщини опинилося майже 20 мільйонів українців.

З початком війни я перебувала в певному ступорі, бо мій будинок теж постраждав, а цьогоріч, того чорного дня, коли було зруйновано «Охматдит», він постраждав втретє,  зруйнований дах затягнули плівкою над моїм останнім поверхом.

Мені не давало спокою запитання, що я можу зробити в ці часи лихоліття для рідного народу? Я – поетеса, прозаїк – можу проводити благодійні презентації своїх книжок на підтримку наших воїнів, принаймні тих, які перебувають у госпіталях за кордоном. Відразу по поверненні з Італійського туру культурної дипломатії, я вручила кошти  пораненим бійцям на об’єднавчій конференції, зорганізованій в червні 2024 р  президентом Світового Конгресу Українців Павлом Ґродою, ЦСУН і її очільницею пані Л. Млош в Берліні. Решту – 150 ОМБр на фронт на прохання про допомогу в Фейсбуці бійця Дмитра Ляхевича.

Мене зворушила його історія. Щойно молодята одружилися, як нареченого забрали на фронт – оце вам і медовий місяць. Також планую разом з ЦСУН в Берліні, членом якої я відтак є, розпочати відвідини госпіталів, що організація робить регулярно, і зробити особистий внесок в підтримку наших поранених військових, а також подарувати їм свої книги. Я написала вірші й поеми про війну.

В основу книжки  «Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії кохання» лягли багаторічні дослідження, які відкривають невідомі сторінки життя нашого Пророка. Відкриваючи в Шевченкові все більше земного, людяного, маємо ширше осягнути його геніальність. Так і зародилася ідея цього туру столицями Європи – презентації своїх поезій і письменницьких розвідок про Шевченка. Люди з різних країн запрошують мене. Я з радістю відгукуюся на бажання українських громад і іноземних читачів з різних країн.

– Ви цьогоріч отримали народну Шевченківську премію за книжку «Таємниці Тараса Шевченка». Як сприймають Вас і це дослідження  українці за кордоном, які таємниці є найцікавішими для загалу співвітчизників? 

– Це видання є підмурком для майже завершеної серії моїх романів-кіноперформансів, що постали на основі трилогії «Возлюбленик муз і грацій», яка була номінована на Національну премію ім. Т. Шевченка у  2017 році і допомогла мені стати володаркою Гран-прі Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».

Я зібрала  й проаналізувала останні версії та відкриття сучасних шевченкознавців, яких не знайти в жодному архіві. А головне, мені вдалося відкрити таємні родинні реліквії Михайла Байдакова, які засвідчують, що дівчина, з якою О. Афанасьєв-Чужбинський зустрів Тараса Шевченка на Лаврських пагорбах і котрою давно цікавляться шевченкознавці, була нареченою Поета, вихованкою седнівських панів Лизогубів – Марія Іванівна Стадниченко. Дослідження дало підстави вперше поставити питання про ймовірне існування прямої гілки роду нашого Пророка.

Люди прагнуть і мають знати правду про духовного батька нації, з іменем якого українські воїни нині захищають Україну. Саме це й зацікавило українські громади в різних країнах. Я читаю вірші, присвячені воїнам, про Україну, охоплену полум’ям, про свою дев’яносторічну матір, яка пережила окупацію в селі під Києвом, на жаль, нині покійну. Закликаю підтримувати Україну, хто чим може, щоб перемогти в цій кровопролитній війні нашого народу.

– А як сприймають емігранти ваші презентації?  

– Та про себе говорити якось незручно, кращою ілюстрацією імпрез, мабуть, стануть відгуки слухачів. Модераторка моїх трьох презентацій у Римі, поетка Світлана Нікітенко писала так: «Багатогранна творчість, артистичність, уміння тримати публіку і стовідсоткова віддача – так можна охарактеризувати виступи мисткині слова Антонії Цвід.

Що може бути цікавішим, як довідатися із вуст самої дослідниці про те, як народжується твір і як відкриваються таємниці? А що то за виконання поезій! То є чисто театр одного актора – один із найемоційніших моментів, який чарував і підносив слухача на вершини насолоди. Тож єднаймося і будемо непереможні!».

Крім презентації, я проводжу  автограф-сесії,  беру безпосередньо  участь  у велелюдних патріотичних заходах  в різних країнах: демонстрація до Дня Незалежности з ходою до Російського посольства (Будапешт), Хода вишиванок та мітинг (Болонья), мистецькі ярмарки на користь нашого війська (Афіни), урочисте відзначення ювілею патріотичного об’єднання ЦСУН.

– Розкажіть, будь ласка, про ваші найсвіжіші зустрічі в Хорватії? 

– У Хорватії моя імпреза відбулася в місті Рієка на запрошення культурно-просвітницького товариства “Дніпро”-Рієка, зокрема її очільниці народної артистки України, примадонни хорватсько-української сцени Ольги Камінської. Сама ж чарівна примадонна і взяла участь як співачка, виконавши кілька українських пісень. Що важливо, була молодіжна аудиторія, все відбувалося  динамічно і жваво.

Я презентувала, як і в Києві, Римі й інших містах не лише книжку, а й свій “Театр одного поета”, читаючи свої вірші як воєнної тематики, так і любовну та філософсько-еротичну лірику. Ще з перших моїх книг українські і європейські літературознавці  назвали мене фундаторкою нового напрямку в сучасній  європейській ліриці – філософсько-еротичного. Навіть вийшла антологія в Польщі “Перли лірики європейської”, де я, тоді ще молода поетка, авторка трьох книжок,  опинилася єдиною з “живих” в когорті таких поетів, як Сапфо, Петрарка, Байрон, Гете, Гейне, Аполінер. Цю поезію аудиторія сприймає оваціями.

А коли я  в західному Берліні в Спілці письменників  презентувала свою двомовну збірку, німецькі колеги сказали, що вірші  цього напрямку  настільки своєрідні, що важко віднайти аналоги в сучасній світовій поезії.

Хочеться, щоб ми повернулися до звичайного життя, без сирен тривоги і атак загарбника. Щоб наша перемога поставила крапку в цьому  протистоянні століттями, щоб лірична поезія панувала в світі. А поки що  поетичне слово документує сьогодення, яким би важким воно не було.

– Як ви плануєте маршрути, наскільки розписаний наперед ваш план зустрічей з українськими громадами  закордоння?

– У планах на цю осінь три міста в західній Німеччині, імпрези в Австрії, Швейцарії, маю офіційне запрошення в США – штат Огайо  і в Чікаго. Відтак аж до  дня народження Кобзаря, як зазвичай, планую перерву в поїздках, щоб опрацювати нові рукописи, видати нові книги, з якими можна буде продовжити свій тур культурної дипломатії в якості письменниці і амбасадорки української культури в світі від Товариства “Україна – Світ”.

Цю посаду тривалй час обіймав мій навчитель Іван Драч. Він, між іншим, і написав останню передмову в своєму житті саме до моєї поетичної збірки – «Між двох рапір», яка також  була номінована на Національну премію ім.Т. Шевченка.

– За ці півтора року доброчинного туру Європою,  що вразило, було найзворушливішим, таким, що залишить слід у ваших наступних есеях? 

– Важко сказати, бо вразило все. Україна і Київ займають чільне місце в рамках благодійного проєкту.  Відбувся надважливий і незабутній  захід з нагоди 33-ої  річниці відновленої  Незалежності України  і вручення мені  Народної премії імені Т.Шевченка.  Київська Організація Товариства “Просвіта”, зокрема її голова народний артист України Кирило Стеценко, організували з аншлагом  мій бенефіс  в Київському театрі “Сузір’я”, у справжньому  сузір’ї українських талантів –  народних артисток України  Галини Яблонської, Кирила Стеценка, Світлани Мирводи, заслужених артисток України  Ірини Персанової, Тетяни Негрій, заслуженої артистки естрадного мистецтва  України Лесі Королик, яка виступила з прем’єрою пісні на мої слова і музику  С. Новохацького  “Не стріляйте – летять журавлі”. Кирило Стеценко виступив не лише як організатор події, а також як ведучий вечора в співпраці з науковицею Ольгою Ходацькою, а також виступив зі своїми номерами як артист – скрипаль-віртуоз.

Лишилися незабутні враження і після  закордонних  зустрічей. Завдяки  Світлані Нікітенко та її чоловікові Франкові, а також люб’язним римським українцям Лесі Вусик, Оксані й Андрію Степановим вдалося оглянути чимало пам’яток Риму. Найперше – собор святого Петра, який є резиденцією Папи Римського. Вразили там мозаїчні зображення княгині Ольги та хрестителя Руси-України князя Володимира.

Родзинка для роздумів в тому, що  Володимир і Ольга належать до святих єдиної церкви, яка існувала ще до розколу 1054 року. Відтак шануються не лише православною, а й католицькою церквами. Отже, якщо Хреститель, то й наш православний народ, по суті, теж належить до обох церков?

І ще одна цікавинка. Коли створювалися мозаїки, тризуб ще не був державним гербом. А коли це сталося, то вже ж не стали здирати тризуб із мозаїки. Так Україна стала єдиною державою в світі, чий герб зображено в соборі св. Петра в Римі (крім Ватикану). А ще пишуть, що Свята Брама відчиняється лише раз на 25 років. Я, мабуть, щасливиця, бо навіть сфотографувалася біля неї.

Зворушливою стала зустріч з Тарасом Шевченком біля православної церкви в Парижі, на бульварі Сен-Жермен у скверику, який отримав його  ім’ я. У Луврі оглянула чимало античних статуй, привезених з Риму, з Афінського Акрополя, який пізніше навідала в Афінах. Все ж Лувр – це насамперед 7 тисяч картин всесвітньо відомих художників. Майже впритул підступила до «Джоконди».

Є там картини й українських митців: першої в світі жінки, чиї картини виставили в Луврі-  Марії Башкирцевої,  Володимира Боровиковського, Миколи Пимоненка, Дмитра Левицького та інших. До речі, в цьому часі, до Лувру передали шістнадцять творів мистецтва з київського музею Ханенків, серед них і 1500-річні візантійські ікони, щоб не допустити їх пошкодження чи зникнення під час війни.

Була в мене зустріч в «Празькій криївці» на запрошення  голови Українського інституту в Празі Богдана Рейчинця та відомого українського поета Анатолія Крата. Тут жінки плетуть маскувальні сітки для потреб ЗСУ, за кавою збираються українці, заходять і наші військові, які перебувають на лікуванні чи реабілітації.

Бачила пам’ятну дошку, на будинку, де містилася друкарня, що там 1876 року видано двотомне празьке видання «Кобзаря», здійснене родиною Русових. На площі Кінських стоїть пам’ятник Шевченку. Взагалі, за кордоном існує 128 пам’ ятників Шевченку – у 35 країнах.

На жаль, досі жодного пам’ятника нашому поетові немає в Німеччині. Оригінальний пам’ятник Шевченкові в образі римського патриція в Римі роботи італійського скульптора Уго Мацеї. В Афінах відкрито два пам’ятники Шевченку. Цікавий пам’ятник нашому генію в Будапешті, до якого ми покладали квіти з Ярославою Хортяні.

Вразила своєю архітектурою резиденція угорського парламенту на самому березі, у стінах якої, в приміщенні мерії міста, і відбулася моя презентація перед українською громадою.

Запам’яталася моя імпреза в Афінах на запрошення місцевої громади українців при греко-католицькій церкві св. Миколая – настоятеля отця Ігоря та очільниці громади Оксани Киценюк-Реваги. Вперше виступати в церкві, де за твоєю спиною іконостас з ликами святих – це особлива відповідальність! В такі хвилини усвідомлюєш, за все що вдалося створити й презентувати в церковних стінах світу, єдиному Богові хвала. Взяла також участь у мистецькому ярмарку при церкві на користь українського війська, донати пішли на фронт.

– Коли Україна відзначатиме Перемогу, вірю, що ви напишете багатотомник про свої зустрічі із закордонним українством. Які слова там будуть ключовими, які думки?

–  Україна, Незалежність, Перемога,Мир. Об’єднуймося, українці всього світу навколо України і її пророка Тараса  Шевченка і тоді ми – непереможні!Слава ЗСУ!Слава Україні.

 Людмила ОСТРОВСЬКА