Вже 5 рік минає, відколи поїхала заробляти гроші за кордон, залишивши вдома доньку Олю. Вона на той час вже була самостійна, навчалася в університеті. 

Робота важка: щодня доводиться вставати о 5-6 ранку, міняти важкі комплекти постелі, тягати мішки з білизною, драїти підлоги й чистити санвузли. Через це в мене вже почалися серйозні проблеми зі спиною, а ноги вкрилися варикозом. Готель розташований біля моря, але, чесно кажучи, я його майже не бачу. Кожна хвилина – це праця, не до відпочинку.

Усе це я терпіла заради доньки. За 5 років важкої роботи змогла купити їй простору трикімнатну квартиру в місті. Хороший район, новобудова, 100 квадратів. Тоді донька якраз одружилася і це був мій символічний подарунок молодятам на весілля. 

А Свати ж – ні копійки, ні найменшої допомоги. Усе тягнула сама, навіть ремонт оплачувала та роботу майстрів. Бо сваха, пані Наталя все бідкалася

Ну ми люди з села, таких грошей не заробляємо.

Але що їй заважає також поїхати на заробітки? Не хвора, молодша від мене на 3 роки. Та й постійно прикривалася, що дітям з села передає гостинці. Тільки я теж з Греції дітям висилаю смаколики. 

Та зараз у тій квартирі стало занадто тісно, бо свати переїхали до дітей на зиму. У їхньому селі будинок холодний, а газ дорогий, от вони й вирішили “зимувати” в квартирі. Мене навіть ніхто не попередив та дозволу не запитав, уявляєте?

Я приїхала додому на новорічні свята, але спокою ніде нема. Де б не сіла, завжди заважаю. Сваха людина голосна: то телевізор на повну гучність, то своїм сином розпоряджається, аби возив постійно по усіляких справах. Сват, Дмитро Васильович, на кухні постійно палить, речі розкидає, лінується після вечері посуд до раковини поставити

Здавалося, що я зайва у родині. Бо сваха інколи “забувала” покликати мене до столу чи навіть склянку подати. 

– Ой, так незвично, що є ще зайві гості! – єхидно хихотіла за вечерею

А Оля, замість того, щоб якось підтримати мене, знову прийшла з проханням:

– Мамо, треба допомогти Віктору. Його треба вивезти закордон.

–  Що значить “вивезти”? Я тільки-но кредит закрила за вашу квартиру, – ледве стримую злість.

– Мамо, розумієш, Вітю можуть на війну забрати. А я не хочу бути вдовою! Тим паче, Вітя не збирається воювати за цю країну, хай інші там на передок йдуть

–  А ви з боргів не вилазите, бо у квартирі з вами пів села живе! Ти думала, як я ті гроші заробляю? У мене спина відмовляє, ноги нестерпно болять, кожна ніч у сльозах

Мамо, ну я вже про все дізнавалася, можна довідку купити. Поїдемо до тебе у Грецію, там знайдемо роботу.  Мамо, це на благо сім’ї. Ми потім і тобі допоможемо.

Але я вже знаю, як виглядає це “потім”. У результаті зять поїде закордон, а в моїй квартирі житимуть його батьки.

А я знову залишуся на заробітках, бо тепер доведеться працювати ще більше, щоб забезпечувати чужі бажання. А треба вже зуби полікувати, варикоз, сходити до лікаря, аби глянули що зі спиною. Та і помалу відкладати на спокійну старість, бо я не хочу вічно на заробітках працювати

У такі моменти відчуваю, що всі мої зусилля марні. Для чого я так стараюсь? Невже я просто гаманець для своєї родини?

💬 Чи був у вашому житті подібний досвід? Поділіться в коментарях, нам дуже цікаво почути вашу історію!