З Михайлом ми зустрічаємося вже більше трьох років, а заповітної обручки та ​​пропозиції від нього я так і немає.

Загальні друзі вже стали ставити мені незручні питання, мовляв, коли ми вже нарешті одружимося, бо так довго разом.

Та я й не знаю, і відповісти мені нема чого, бо це дійсно правда.

Звичайно, це можна вважати безтактністю, але питання доречні, мені вже 28 років.

Я не хотіла бути ініціатором нашого з Михайлом весілля, думаю дівчата зрозуміють мене, я просто завжди чекала, коли він зробить перший крок.

Михайло мені постійно говорив, що не може без мене жити.

Тому прийняла мовчазну позицію і стала чекати, коли ж він заміж покличе.

Коли минуло три роки, вирішила, що пора з цим закінчувати.

Вирішила, що залишу його.

Я намагалася придумати більш-менш виразну причину.

Адже на той момент нам було вже чимало років, і хотілося якоїсь стабільності.

Але мої плани провалилися, не склалося з цим.

В той день Михайло просто прийшов з букетом квітів і урочисто вручив мені обручку.

Він сказав мені, що довго до цього йшов і не міг зважитися. Він небагатослівний, і я його зрозуміла, йому складно розкрити почуття іншій людині.

Я відповіла йому згодою і стала планувати весілля, адже дійсно була дуже щасливою від того. Але він, як це не підозріло, став відходити від теми.

Можна було зрозуміти з його слів та поведінки, що він не впевнений і не вірить в те, що робить.

Але тоді я літала від щастя наче хмаринка і не бачила очевидних речей, або просто навіть не хотіла бачити їх.

Тільки зараз я зрозуміла, що нам потрібно було розлучитися.

Михайло мені просто сказав, що поспішати не варто.

Потрібно дочекатися літа і вже тоді можна подавати заяву. Я погодилась.

Завела розмову про церемонію прямо нещодавно, коли минуло чимало часу, а він нібито забув про це.

Просто спокійно пояснив і сказав, що у нього накопичилося багато справ і тільки коли все вирішиться, можна задуматися про весілля.

Я терпляче чекала до кінця літа, але нічого не змінюється і я зрозуміла, що так тривати не може.

Я себе поважаю, тому вирішила отримати остаточну відповідь.

Або ми одружуємося, або розлучаємося назавжди, іншого варіанту я просто не бачу зараз абсолютно.

Під час розмови він постійно обходив тему одруження.

І навіть мої емоції на нього не подіяли.

Після того як він зробив мені пропозицію, ми стали жити разом, щоб зрозуміти, чи потрібен нам спільний побут.

Спочатку справи йшли добре – між нами залишалася романтика і почуття, ми багато часу проводили вдвох.

Але останнім часом мені стає сумно від того, що відбувається.

Не знаю, що робити далі, адже всі ці роки щиро кохала його.

З одного боку, я вільна дівчина і можу робити все, що захочу.

З іншого боку я не можу зустрічатися з іншими, бо лише думки про нього, але ситуація не рухається далі зовсім.

Якби не це питання, все було б добре.

Михайло чудова людина і я його кохаю.

Не знаю, що мені далі робити, почуваюся як на якомусь роздоріжжі.

Роки минають, а я ще не заміжня.

Як мені бути?

Ну чому Михайло не кличе заміж мене?

Фото ілюстративне.