Я розлучилася з чоловіком, коли мені і 30-ти років не виповнилося. Він пішов до іншої, а мене залишив саму з двома дітьми.

Добре, що хоч у мене була мама, яка відпустила мене на роботу, а сама сиділа з онуками. Без її допомоги я б просто не впоралася.

Час минав, діти підростали, мама старіла, а від колишнього чоловіка, крім мізерних аліментів, нічого і не було. Тому я ночами не спала, все думала, як я маю дітей піднімати.

– А що тут думати? – якось сказала мені одна моя подруга. – За кордон тобі треба їхати, на заробітки, тільки так ти зможеш дітям своїм допомогти.

Так, в 40 років я стала заробітчанкою – поїхала в Італію, доглядати літніх людей.

Перші гроші, які я там заробила, я витратила на освіту дітям. І син, і донька вчилися на платному в університеті. Для мене це було дуже важливо, щоб вони освіту отримали, бо я сподівалася, що в майбутньому це допоможе їм стати на ноги.

На жаль, мушу визнати, що освіта не пригодилася ні сину, ні доньці.

Донька вийшла заміж, народила двоє дітей, і працює домогосподаркою.

А сину я висилаю без кінця гроші на розвиток бізнесу, от тільки ні бізнесу, ні грошей я не бачу.

Друге, що я зробила, це купила дві однакові однокімнатні квартири, щоб діти змогли жити зразу окремо.

Та в цих квартирах жили вони не довго, обоє захотіли розширюватися. Син продав квартиру, і став будинок будувати. А донька подивилася на нього, і теж так зробила.

Вони сподівалися, що я ще 20 років в Італії на них працюватиму. А я дала їм по 5 тисяч євро, і кажу – все, баста! Далі – самі! А мама вдома лишається, хоче для себе трохи пожити.

Мені уже 60, і хоч я і почуваюся, і виглядаю дуже добре, та роки беруть своє, я не молодію.

Та й мама у мене є, їй зараз 85 років, так що я вирішила вже біля неї побути. І, не без користі для себе…

Мій сусід з села овдовів недавно, і пропонує мені зійтися з ним. А я, знаєте, не проти, Іван завжди мені подобався – красивий, роботящий, людяний, так що мені з ним точно на старість буде добре.

А гроші, їх і так завжди мало, і всіх не заробиш! Та діти мої так не думають, вони вважають, що я їх зрадила, бо як тепер вони мають без моїх італійських грошей закінчити свої будови?

Не знаю, в чому я винна? Хіба лише в тому, що захотіла, нарешті, в 60 років, налагодити своє особисте життя…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.