Мене виростила мама, бо батько нас покинув, як тільки дізнався, що мама чекає дитину.

У них було кохання, мама була впевнена, що справа йде до весілля, але помилилася. Мій батько навіть інститут кинув, і втік в інше місто, де його було важко знайти.

Але мама і не шукала. Вона взяла академку, приїхала до своїх батьків, і вони допомогли їй справитися з немовлям. А коли я трохи підросла, мене залишили у бабусі, а мама змогла повернутися на навчання.

Весь цей час про мого батька не було чути нічого. Він так і не наважився поговорити з мамою і все пояснити. Лише потім надіслав листа, що він не готовий до серйозних стосунків.

Мама закінчила інститут, влаштувалася на роботу, і забрала мене до себе. Жили ми дуже бідно. Мені було шкода маму, бо вона була змушена працювала на двох роботах, але в неї, все одно, не виходило звести кінці з кінцями.

Отак в бідності пройшло моє дитинство і юність. Але я добре вчилася, бо розуміла, що мені самій доведеться прокладати стежку в житті. Я поступила в університет, і відразу почала працювати, щоб хоч трохи допомогти мамі.

Закінчила я університет з червоним дипломом і знайшла гарну роботу. Стала непогано заробляти.

Але тут  в нашу родину прийшла біда – моя мама важко захворіла. Я робила все можливе, але врятувати її мені не вдалося.

Цю сумну подію я дуже важко пережила, мені здавалося, що після того, як не стало матері, моє життя втратило сенс.

Вийти з цього стану мені допоміг лист, який я знайшла під її ліжком. У листі мама попросила мене не плакати і жити для себе, а вона завжди буде поряд. Після прочитання цієї фрази я зрозуміла, що мені не можна здаватися, треба рухатися тільки вперед.

За кілька років наполегливої роботи я дісталася керівної посади. Проте на власному фронті був повний штиль. Я віддавалася кар’єрі, тож колись було навіть з кимось знайомитися.

В 30 років у мене вже була своя квартира, яку я купила за власні гроші. Облаштувавши побут, я вирішила виходити заміж.

Ми з майбутнім чоловіком вже жили разом, і готувалися до весілля. Але якось ввечері в мої двері хтось подзвонив. Я нікого не чекала, тому і не уявляла, хто б це міг бути.

З’ясувалося, що це мій рідний батько вирішив мене знайти. Він спочатку поїхав в село, де ми колись жили, а там йому хтось з родичів вже дав мою адресу.

У цього чоловіка з’явилося в житті багато проблем, і він вирішив, що я, його рідна донька, просто зобов’язана йому допомогти.

Дивлячись на нього можу сказати, що життя у нього було не вельми, бо виглядав він дуже погано.

Він мені зізнався, що не має де жити, і просить, щоб я впустила його в нашу хату в селі, яка зараз і так просто пустує.

Батько пішов, просив подумати. А я не знаю, як правильно вчинити. Мама завжди вчила мене в будь-якій ситуації робити добро, якщо це можливо.

Але мій майбутній чоловік проти, він вважає, що якщо я впущу батька в своє життя – це буде помилкою.

А щоб ви порадили мені зробити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.