Нещодавно я дізналася, що все своє майно свекруха переписала на свого молодшого сина, брата мого чоловіка.

Мова йде про трикімнатну квартиру в центрі, дачу за містом і гараж.

Про своє рішення свекруха нам сама повідомила, щоб у нас не було особливих ілюзій щодо нашого майбутнього.

Я засмутилася, а мій чоловік ще більше. Він аж ніяк не сподівався, що рідна мама так несправедливо з ним вчинить.

Це ж у мене з його мамою постійно були якісь непорозуміння. А чоловік весь цей час намагався бути зразковим сином. Він біг до своєї матусі по першому ж її поклику, і за все це отримав таку “винагороду”.

Тепер чоловік вважає, що винна у всьому, бо за стільки років не знайшла спільної мови з його мамою.

Разом ми з чоловіком вже 17 років. І так, я визнаю, що особливо не старалася, щоб знайти спільну мову з його мамою.

Як ми лише одружилися, свекруха намагалася втертися в нашу сім’ю, лізла з своїми порадами і побажаннями.

Приходила вона до нас майже щодня, і мені це набридло. Тому я з самого початку встановила рамки нашого спілкування, сказала, щоб свекруха приходила лише за нашим запрошенням, а не тоді, коли їй заманеться.

Прислуховуватися до її порад в свої майже 30 років я теж не збиралася.

Така моя поведінка дуже не сподобалася свекрусі, і вона відтоді на мене дуже образилася.

Мій чоловік з мамою завжди мав дуже гарні стосунки. Ходив до неї в гості, допомагав грошима, купував дорогі подарунки.

Я в це не втручалася, але і сама до неї не ходила.

І ось тепер чоловік вважає мене винною в тому, що він залишився без спадщини, мовляв, якби я зробила над собою зусилля і була б привітнішою з його мамою, такого б не сталося.

Особисто я своєї вини не відчуваю, бо вважаю, що робила все правильно.

А яка ваша думка? Я справді винна у тому, що вся спадщина перейшла брату чоловіка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.