Підтримка України – це не гра на гітарі: про що насправді був візит Ентоні Блінкена до Києва

Суспільство

Президент США Байден та окремі представники його Адміністрації і надалі ймовірно вважають, що найбільша загроза для України – це корупція, а не Росія.

У вівторок, 14 травня, до Києва з неоголошеним візитом приїздив держсекретар США Ентоні Блінкен. Це були вже четверті його відвідини України за час повномасштабного російського вторгнення. До цього Блінкен приїздив у вересні 2023 року, ще до початку політичної епопеї у Конгресі США щодо блокування подальшої військової та фінансової допомоги Україні, яка тривала цілих сім місяців. tsn.ua

Четвертий візит Блінкена до Києва відбувся вже після ухвалення Конгресом пакету допомоги Україні на майже $61 млрд. Він мав продемонструвати українцям непохитну американську підтримку за півроку до виборів у Сполучених Штатах, на тлі відкриття Росією нового фронту на Харківщині та надання США вже третього від кінця квітня пакету військової допомоги Україні.

Президент Зеленський на зустрічі з Ентоні Блінкеном на Банковій закликав надати два ЗРК Patriot для захисту Харкова та області. Натомість від держсекретаря під час його промови в КПІ українці почули розмиті формулювання про вибори (наче в Україні вони можливі під час воєнного стану – ред.), мобілізацію, реформи та боротьбу з корупцією. А після цього мережею поширилися світлини та відео виступу Блінкена в одному з київських барів, де він співав і грав на гітарі пісню “Rockin’ In The Free World”.

Так, перед цим він сказав правильні слова, що “США та більшість світу з Україною”, а також, “що зараз дуже важкий час”. Але саме в цей вечір, у вівторок, 14 травня, по всій Україні почалися аварійні відключення світла, бо Росія знищила понад 50% нашої критичної інфраструктури через брак ППО та ракет-перехоплювачів до вже наявних у нас систем.

Тож, про що насправді був цей черговий візит Ентоні Блінкена до Києва? Та, чому президент США Байден та окремі представники його Адміністрації і надалі вважають, що найбільша загроза для України – це корупція, а не Росія? Читайте в авторській колонці директорки Центру “Нова Європа” Альони Гетьманчук для ТСН.ua.

Після перебування в Києві Держсекретаря Ентоні Блінкена 14-15 травня, напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації президента США в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були в мирні та не завжди безхмарні у відносинах зі США часи.

Солідарність та підтримка з Україною вже третій рік як вимірюється рівнем та швидкістю наданого озброєння, фінансової підтримки та рішеннями, які не пропускаються через фільтр “як на це відреагує Росія?”, а не просто фактом візиту, якою б виснажливою не була подорож зараз через океан до Києва. І тим паче не вимірюється грою на гітарі в київському барі. У розпал чергового загострення на фронті, котре відбулося, не в останню чергу, й через тривале блокування (не плутати з розглядом) допомоги в Конгресі США, це виглядає не як вдалий елемент “м’якої сили”, а, щонайменше, як елемент м’якої неадекватності.

Очевидно, що була й інша сторона візиту, за закритими дверима, з фокусом на некомфортні для України теми. Ухвалення багатостраждального пакету допомоги розв’язало руки Вашингтону знову ставити руба питання про корупцію, про відходи від демократичних практик і принципів. Поки що це робиться непублічно, але робиться, й в помітно жорсткішій формі. Хоча інколи складається враження, що навіть після повномасштабного вторгнення РФ, Байден та окремі представники його Адміністрації і надалі вважають, що найбільша загроза для України – це корупція, а не Росія.

Один із показових моментів – традиція продовжувати зустрічі високопоставлених візитерів виключно з вузьким колом антикорупційних активістів. Також незрозуміло, чи Блінкен є тим представником Адміністрації президента США, який в принципі здатен ставити руба такі питання. Так, щоб українські можновладці змогли “get the message” (у перекладі з англ. “отримати/сприйняти повідомлення – ред.), а не “guess the message” (у перекладі з англ. “вгадати/додумати повідомлення – ред.).

Хоча насправді українським посадовцям пора б вивчити детально, чому Байден так вперто, наполегливо й наперекір думці військових хотів вивести американські війська з Афганістану.

Не тільки й стільки тому, що так дбав про американських військових там чи обіцяв покінчити з “вічними війнами” під час кампанії, а тому, що впродовж майже двох десятирічь тісної взаємодії з Афганістаном не бачив реальних, видимих змін в плані побудови демократичної держави й в контексті боротьби з корупцією, скільки б допомоги не надавалося цій країні з боку США.

Звичайно, Україна – не Афганістан, у нас зміни є навіть попри значно скромнішу підтримку, але й вимоги до нас як до майбутнього члена ЄС і потенційного члена НАТО теж значно вищі. І якщо вже йдеться про візит, який насправді важливий наразі для України, – так це візит президента Байдена на ініційований Україною інавгураційний “саміт миру” у Швейцарії. Однак, цей візит якраз не був підтверджений ні до візиту Блінкена, ні, я так розумію, після нього. Хоча американська сторона багато робила для того, аби Україна продемонструвала бажання перемагати не лише на полі бою військовому, але й полі бою дипломатичному. А також постійно заохочувала нас максимально працювати з Глобальним Півднем – з таким акцентом, наче від нього, а не від колективного Заходу, насправді залежить перемога України у війні.

Однак, маємо розуміти, що ми вже увійшли в період активної взаємодії не лише з президентом Байденом, але й кандидатом Байденом. І якщо президент Байден ще міг би з легкістю погодитися приїхати на саміт (тим паче, до того він буде на G7 в Італії, що логістично досить зручно), то кандидат Байден має зважити всі виборчі плюси та мінуси такого кроку. Які можуть бути реальними результатами (як кажуть дипломати – deliverables) з точки зору ПЕРЕОБРАННЯ Байдена, а не з точки зору підтримки України. Тим паче у ситуації, коли він максимально зацікавлений розбити вщент передвиборчий наратив табору Трампа, що Байден дбає про Україну більше, ніж, власне, про американців.

І останнє: важливо памʼятати, що параметри підтримки України задає президент США. Не Салліван, не Блінкен, і не Бернс (очільник ЦРУ Вільям Бернс – ред.). Вони просто намагаються гарно виконувати свою роботу з наповнення заданих президентом параметрів, не оскаржуючи їх. Тому треба працювати над розширенням наявних параметрів, а не їхнім наповненням.


Копіювати

Залишити відповідь