Поліна сьогодні не виспалася. Звичайно, винен був безхатько, який рано вранці притягнув візок до сміттєвих баків і дуже шумів.

А ще черговий прихильник здорового способу життя, що вибіг ні світ ні зоря на розташований біля будинку спортивний майданчик гримати по м’ячу.

Свою частку внесла і каркаюча ворона, яка чомусь живе у водостічній трубі, де оглушливе відлуння.

Але не це все переконало дівчину прокрутитися всю ніч: вона була закохана! І таке почуття у неї виникло вперше. А головне – взаємно! І світ одразу заграв сліпучими фарбами: знаючі люди зрозуміють, про що йдеться.

Їй хотілося постійно говорити про кохане, щоб усі розділили її радість. Ні, не так – не говорити! А співати! І навіть кружляти у вальсі під музику, яка стала постійно звучати у Поліни в голові, переконуючи рухатися її легко та граціозно.

До цього у Поліни теж були захоплення, і навіть із поцілунками! Але тепер, порівняно з Ігорем, про це навіть було соромно згадувати: яка ж вона була не розумна!

І кавалери були теж не кращі: хоч би тренувалися цілуватися на великих помідорах, чи що! Але тоді ці невмілі поцілунки здавалися чудовими.

Тут же все було по-іншому: набагато серйозніше і по-дорослому – кавалер був старший за дівчину на вісім років і вже набрався якогось досвіду.

Новий співробітник прийшов до них до офісу півроку тому. І одразу звернув увагу на симпатичну дівчину, яка сиділа навпроти: в одній великій кімнаті працювало кілька людей.

Поліна зачепила Ігоря своєю натуральною красою: не було збільшених губ, приклеєних вій та нарощеного волосся.

Струнка фігура підкреслювалася вміло обраним одягом.

Волосся було зібране в красиву зачіску, а не висіло по обидва боки голови, як було зараз модно.

Манікюр був не викликаючим – з довжелезними кольоровими нігтями, знову ж таки, в унісон із сучасними вимогами: у дівчини були акуратно підстрижені нігті, вкриті бежевим лаком – серед інших захоплень, вона грала на фортепіано.

До того ж вона виявилася дуже розумною та начитаною, чим приємно вразила молоду людину: принаймні зі столиць вона знала не лише Лондон – the capital of Great Britain – і Київ, а дещо ще.

А потім вони випадково зустрілися в одному кафе неподалік офісу, куди співробітники ходили обідати, і вже не розлучалися.

Пізніше молоді люди припинили ходити в кафе обідати і почали приносити їжу з дому. Це давало змогу побути вдвох – в обідню годину кімната пустіла. А це – ніжні дотики, погляди та поцілунки.

І відбувалося це аж ніяк не через економію, як почали думати багато хто. А через велике і чисте взаємне кохання.

Незабаром вони подали заяву, і Поліна переїхала до коханого: треба було порепетирувати сімейне життя – поклеїти шпалери та спробувати вирішити проблему розкиданих шкарпеток.

Залишалося лише познайомитись з батьками.

Поліна була гарною дівчинкою з інтелігентної та пристойної родини. Розумна, красива, з вищою освітою та роботою у престижному місці. І в неї до двадцяти двох років вже була власна однокімнатна квартира, подарована батьками до закінчення ВНЗ.

Здавалося б, що ще? Але майбутній свекрусі дівчина сина не сподобалася з першого погляду. І це було зовсім несподівано: до цього Поліна скрізь викликала лише захоплення, починаючи з дитячого садка.

Тому у дівчини з’явилося почуття розпачу, відчуття несправедливості та цілком обґрунтоване обурення. А все разом почало сприяти появі в майбутньому комплексів, яких Поліна була до цього позбавлена.

Мама чоловіка поводилася за принципом: кого хочу – того тут нема.

Треба почати з того, що Ганна Андріївна працювала в бюро ритуальних послуг.

Ні-ні, майбутня свекруха не мала справи безпосередньо з усією прощальною процесією: жінка сиділа на телефоні.

Але це теж було невесело: контактувати щодня з людським горем зможе не кожен. Майбутня свекруха могла. І не тільки.

Ця організація мала свій сайт, на якому щодня потрібно було підігрівати інтерес клієнтів щодо відправки в кращий світ.

І Ганна Андріївна складала рекламні слогани. Так, це не помилка. А чому б і ні? Адже вся ця продукція та послуги теж потребували реклами: конкуренція була величезною.

І ось ця тітка дісталася ніжній і трепетній Поліні як свекруха!

Адже не кожна примудриться, щодня, стирчачи в «епіцентрі горя», як називала свекруха своє місце роботи, ще й креативити.

Ні, щоб в’язати шкарпетки та рукавички майбутнім онукам, вишивати нікому не потрібні подушки та готувати смачні фрикадельки!

І, звичайно ж, бути доброю і ласкавою, захоплюючись дружиною сина: яку ж чудову панночку ти відхопив!

Але Ганна Андріївна щодо господарства не надто морочилася, багато звалюючи на чоловіка, який не заперечував.

Тому що його зарплата була набагато нижчою за «підняту» на рекламі дружину – жінку на роботі цінували: вона була мозковим центром закладу – периферія була набагато гірша.

Та й що взяти із сучасної молоді: свекруха була в бюро найстаршою.

При знайомстві з нареченою сина Ганна Андріївна поводилася суворо – жодних зайвих емоцій: ніби дівчина прийшла не знайомитись, а вибирати товари на її роботі.

Вона не посміхалася, не сміялася у відповідь на жарти і всім виглядом давала зрозуміти, що її Ігор вартий більшого.

До того ж, вона піддала дівчину практично допиту. Аж до того, а чому ви так пізно почали тримати голівку?

І Поліна вперше у житті відчула себе дуже незатишно: якось засоромилася, не знала, що сказати та відповідала невпопад.

– Мамо, вистачить! – прийшов на допомогу своїй коханій наречений. – Ми вже подали заяву: я одружуся! Так що зав’язуй!

Тим більше, що я теж, як ти розповідала, сів лише за дев’ять місяців: тому, ми з Поліною – пара!

– А треба було спочатку порадитись із батьками! – на обличчі Ганни Андріївни відобразилося невдоволення.

За весь час майбутній свекор не промовив ні слова: так само поводитиметься він і далі.

І у Поліни виникла думка, що свекруха тримає чоловіка в єжових рукавицях.

Але, незважаючи на маму Ігоря, вони одружилися. А за три місяці тест показав дві смужки: і молодий чоловік звістці дуже зрадів.

А мама Поліни несподівано засмутилася:

– Рано, дитино, – всього двадцять чотири! Погуляла б ще, пожили б собі.

Але про процедуру розмова, звичайно ж, не йшлося. І, в призначений час, Поліна народила гарну дівчинку Оленку.

Ганна Андріївна, яка прийшла на виписку – було вирішено на день відпочити від роботи – глянувши на онучку, безапеляційно заявила:

– Не в нашу породу!

А потім, обвівши сватів поглядом, і, затримавшись на невістці, додала:

– Але й не у вашу!

І переможно на всіх подивилася, що означало:

«Що отримали? Я виведу вас на чисту воду! Я у своєму бюро відразу з’ясувала, хто продає вінки наліво!»

Настрій був зіпсований. І хоча Ігор пошепки просив не звертати уваги на новоспечену бабусю, Поліна ледве стримувалась, щоб не заплакати.

Вдома, коли дитину розгорнули, Ганна Андріївна зіпсувала святковий настрій:

– А постать у кого така, цікаво?

– Мамо, ти серйозно? – здивувався Ігор. – Яка може бути постать, якщо дитині всього два дні?

Але свекруха не вгамувалася: і то не так, і це не так. Коротше, ні в матір, ні в батька, а в проїжджого залицяльника!

І хоча ця цінна ідея не була вимовлена ​​вголос, було ясно, що дівчинку Поліна нагуляла!

«Ви що, мамо, на роботі перевтомилися?» – хотіла вже запитати невістка, що вийшла з рівноваги, але стрималася: таку явну сварку влаштовувати не хотілося.

Але кинуте в землю насіння дало сходи.

– Слухай, а справді, на кого схожа Оленка? – якось спитав чоловік: доньці вже минуло півроку.

– Ти хоч не починай, – попросила Поліна. – Достатньо підозр від твоєї мами.

– Але ж правда! – не вгамовувався чоловік.

Поліна вже відкрила рота, щоб сказати, що дівчинка – її копія: у Поліни збереглися дитячі фотографії.

Але не зробила з однієї, дуже вагомої причини: краса дівчини, зовсім, не була природною! І то була велика таємниця!

У доньки, як і раніше, у Поліни був досить великий носик. Але один дуже талановитий спеціаліст прибрав все зайве, і дівчина два роки тому вийшла з клініки абсолютно перетвореною – точений носик змінив її зовнішність до невпізнання.

Пред’явлені фотографії поклали б кінець чварам у сім’ї: донька – точно її!

Але могли виникнути інші неприємності: навіщо обманювала? А свекрусі, мабуть, було однаково, за що чіплятися. Що вона, власне, і робила.

Розумна Поліна наводила приклади з життя і сипала термінами про домінантні та рецесивні ознаки.

Але мама, до якої тепер приєднався чоловік, стояла на своєму: треба зробити тест!

– Кохана, ти не заперечуватимеш, якщо ми зробимо тест? – Запитав Ігор, не дивлячись дружині в очі: йому, все-таки, було соромно.

– Робіть, що хочете, – тихо сказала Поліна: останнім часом вона почала відчувати дивну байдужість, і навіть свекруха вже її не дратувала, як і раніше.

Батьківство підтвердилося з ймовірністю дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотка: бінго!

Чоловік підбадьорився, а свекруха не заспокоїлася: наплутали в лабораторії!

«Та що ж ви будете робити… – думала засмучена Поліна. – Доведеться, мабуть, показувати дитячу фотографію та зізнаватися щодо своїх процедур: інакше не заспокоїться».

Дівчинці виповнився рік. І з цього приводу було свято: кульки, іграшки та торт із однією свічкою.

А потім Полінина мама показала привезені дитячі фотографії доньки та розповіла про пластику.

Тільки трохи пом’якшила ситуацію: за її легендою, Поліна каталася на велосипеді і з нею сталася біда. От і довелося звернутися до спеціаліста.

І всі повинні були визнати, що Поліна та Оленка – одне обличчя!

– Адже, у Вас, люба свахо, теж сини не схожі ні на Вас, ні на чоловіка, – раптом сказала мама Поліни. – Але ніхто ж не дорікає Вам зрадою!

І тут по обличчю свекрухи пробігла якась невловима тінь, і вона на мить змінилася: очі прикрилися, а по губах ковзнула усмішка.

Але помітила це одна тільки невістка, а свекруха одразу відвела погляд, у якому читалося: «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю», чи щось подібне.

А у Поліни з’явилася, на перший погляд, дивна ідея: перевірити на дозвіллі «другу маму» на спорідненість зі своїм Ігорем.

Тут Ганна Андріївна встала і, піднявши наповнений келих, промовила:

– За вірність!

“А це ми ще подивимося!” – зловтішно подумала невістка і, ласкаво посміхнувшись, потяглася в бік свекрухи, щоб цокнутися.

– Чудовий тост, матусю!