— Катерино, чому ти так довго не береш слухавку? — незадоволено вигукнула свекруха Ольга Віталіївна.

Звісно, Катя довго не відповідала на дзвінок, адже ледь знайшла свій мобільний телефон у цьому хаосі. Вони тільки-но переїхали до нового будинку зі своєї двокімнатної квартири, в якій прожили п’ятнадцять років, з самого дня весілля. Тепер усюди були коробки та пакунки, і знайти щось було неможливо.

— Дівчата, де мій телефон? Хтось бачив? — запитала вона у дочок Лізи та Ані, почувши дзвінок десь неподалік.

— Ні, мамо. Не бачили. Шукай, де дзвонить!

Нарешті вона знайшла телефон і змогла відповісти. Одразу ж почула невдоволений голос свекрухи.

— Скільки ще я маю жити на дачі, скажи мені? — закричала Ольга Віталіївна. — Осінь надворі, у будиночку холодно. Ні нормально помитися, ні відпочити не можу. Всю ніч замість сну трясуся, як осиковий листок. А їм тільки сирі овочі та сухий хліб. Газа в балоні немає, а привезти новий нема кому. Сезон закінчився, сюди вже ніхто не їде.

— Зачекайте, Ольго Віталіївно, — перервала її Катя. — Що трапилося? Чому ви досі на дачі? Що вам заважає повернутися додому? Урожай уже зібрали, я так розумію. То чому вам треба там залишатися? Можливо, вам потрібна якась допомога?

— Це не твоя справа, чому! Так склалися обставини. Але більше я тут жити не маю наміру. Я вже не в тому віці, щоб мерзнути на дачі!

— Нічого не розумію, — здивувалася Катя, дивлячись на чоловіка, який підійшов до неї.

— Хто там? — запитав він.

— Ольга Віталіївна. Вітю, може, ти сам поговориш із мамою? Я зовсім не розумію, чого вона від нас хоче, — передаючи телефон чоловікові, сказала Катя. — А я тим часом потихеньку розбиратиму речі. Тут роботи на цілий тиждень.

Віктор узяв телефон і приготувався до непростої розмови з матір’ю. Він, на відміну від дружини, вже здогадувався, про що йтиметься.

Однак навіть він не очікував того, що вигадає його мати.

— Ви вже продали свою квартиру? — рішуче запитала вона, почувши голос сина.

— Так, продали. Інакше ми б не змогли купити новий будинок. А що таке?

— А те, що я просила тебе допомогти мені грошима. Як кажуть, борг платежем красен — не я це вигадала, так люди говорять, — капризно заявила Ольга Віталіївна.

— Мамо, знову ти про це? Про який борг ти говориш? Це був подарунок. Ваш із батьком весільний подарунок нам із Катею. Якби батько був живий, він би до такого не додумався! І ти, і батьки Каті подарували нам гроші, за які ми одразу після весілля купили квартиру.

— Можна сказати і так — подарунок. Тепер усе можна. Але зараз, коли у вас уже є новий будинок, час би вже повернути мені гроші за квартиру, синочку.

— Мамо, чому я маю їх тобі повертати? Ми з Катею на них розраховували. Це ж не якась дрібна сума.

— Перестань знущатися з матері! Ви продали квартиру, отже, переведи мені всі гроші, до копійки. Я куплю собі окреме житло. Бо жити разом із сім’єю твоєї сестри, яка оселилася в моїй квартирі, більше не можу. Це вище моїх сил!

Кілька місяців тому, коли Віктор сказав матері, що вони з Катею підшуковують собі будинок, Ольга Віталіївна одразу заявила про своє бажання оселитися в їхній квартирі після їхнього переїзду.

— Як добре! Ви переїдете в будинок, а я житиму у вашій квартирі, — радісно сказала вона, вважаючи це вже вирішеним питанням.

— Ні, мамо, ми її продаватимемо. Без цього нам не вистачить грошей. У нас усе розплановано до копійки. А ти залишайся жити там, де живеш, і не вигадуй нічого.

Але Ольга Віталіївна проігнорувала ці слова.

— Ну, якщо не хочете, щоб я там жила, то після продажу допоможи хоча б твоїй сестрі з чоловіком, які вже три роки живуть зі мною. Дай їм хоча б на перший внесок, щоб вони змогли купити собі житло. Може, нарешті з’їдуть від мене. А вони потім віддадуть тобі ці гроші.

Молодша сестра Віктора, Аріна, вийшла заміж за чоловіка, який сидів вдома місяцями, пояснюючи це тим, що шукає підходящу роботу.

А потім взагалі почав водити додому якихось підозрілих людей. Квартира Ольги Віталіївни перетворилася на справжній прохідний двір. Вони до пізньої ночі сиділи на маленькій кухні, пили, курили та голосно розповідали різні недоречні історії.

Час від часу Аріна, не витримуючи, сварилася з чоловіком через безгрошів’я та виганяла його з квартири. Але щоразу після чергової сварки вона мирилася з ним і знову пускала назад у материнське житло.

Віктор неодноразово попереджав сестру, що таке ставлення до матері є неприпустимим.

— Ви повинні з’їхати. Мама не повинна терпіти це. У вас є своя родина, тому живіть окремо. Ваші постійні гулянки й сварки тільки засмучують її. Ти мала б її пошкодувати.

— Ой, та не вчи мене жити! — нахабно відповідала Аріна. — Скажи краще, де мені взяти гроші, щоб жити окремо від мами?

— Працювати треба, Аріно. І нормальних чоловіків вибирати, а не всяких дармоїдів збирати! Я тебе попереджаю, не знущайся з матері!

— Відчепися! — завжди однаково відповідала сестра. — Я сама вирішу, з ким і як жити.

Нещодавно Аріна народила сина, і Ольга Віталіївна провела все літо й осінь на дачі, ховаючись від постійних криків малюка та сварок молодих батьків.

І ось тепер вона вирішила, що всі їхні проблеми повинен вирішити Віктор. Але він і сам мав чимало турбот. У нього була родина і діти, про яких треба було піклуватися. Він чітко дав зрозуміти матері, що на гроші від нього вона розраховувати не може.

— Мамо, грошей, про які ти говориш, вже немає. Забудь про це. Ми продали квартиру і вклали ці кошти в будинок. Продавці чекали на цю суму для завершення угоди, і тільки після цього ми змогли переїхати.

— Грошей немає? — розгублено перепитала Ольга Віталіївна.

— Немає, мамо. Я вже давно казав тобі про це, але ти ніколи мене не слухаєш, — відповів Віктор.

— І що тепер, мені всю зиму жити на дачі? — ледь не плачучи, запитала жінка. — Що мені робити?

— Не треба там залишатися. У тебе є квартира, і ти повернешся додому, — спокійно сказав Віктор.

— Ні, Аріна з Василем мене тепер не пустять. Вони вже звикли там господарювати без мене, — не вгамовувалася мати, схлипуючи в трубку. — І, чесно кажучи, я боюся Арініного чоловіка. Він нещодавно дзвонив і погрожував, щоб я не поверталася додому.

— Мамо, не будь дитиною. Збирайся, я приїду і перевезу тебе додому. Досить уже партизанити на дачі. Ти поїдеш до своєї квартири, а з Василем я розберуся.

Віктор забрав Ольгу Віталіївну додому і був налаштований рішуче. Ще збираючись виїхати з дачі, він зателефонував дільничному та розповів про ситуацію з матір’ю.

Коли вони повернулися додому, на них ніхто не чекав. Ба більше, зять нахабно заявив:

— Що, синок не забрав мамцю до свого нового будинку? Дивно, їй саме там місце!

— Не груби! Інакше я швидко знайду тобі місце, і воно буде зовсім не тут, — рішуче заявив Віктор. — Ця квартира належить моїй матері. Якщо ти хоч раз її образиш, тебе тут більше не буде. Я вже попередив дільничного.

— Ой, ну навіщо відразу дільничний? Ми ж одна сім’я, свої люди, — злякано змінив тон Василь.

Через тиждень після цього інциденту, знову прийшовши додому напідпитку, Василь влаштував черговий скандал. Віктор зателефонував дільничному й вимагав вжити заходів для виселення зятя, який не був прописаний у квартирі матері.

Аріні разом із чоловіком довелося з’їхати до батьків Василя. Тепер вони там влаштовують свої гулянки й сварки.