Олена ніколи не замислювалася над старою народною мудрістю: “Не рий яму іншому, бо сам у неї можеш потрапити”. Вона жила за власними правилами, і турбота про інших людей ніколи не була її пріоритетом. Її світ обертався навколо власних бажань, і все, що її оточувало, існувало лише для задоволення цих потреб.

Коли у неї народився син Максим, це сталося не через любов чи бажання створити сім’ю. Все почалося через конфлікти з матір’ю. Їхні стосунки були напруженими, і Олена прагнула вирватися з-під її опіки. Саме тому вона швидко занурилася у стосунки з викладачем технікуму, хоча той був одруженим і набагато старшим за неї. Так і з’явився на світ Максим.

Материнство не принесло Олені радості чи натхнення. Вона сприймала сина як тягар і обов’язок, а не як джерело щастя. Пройшли роки, і Максим виріс, прагнучи допомогти матері. Він вирушив до Польщі на заробітки, працював там кілька років, а повернувшись, придбав автомобіль і почав працювати таксистом.

Олена, радіючи його поверненню, одразу почала будувати плани на його майбутнє. Їй здавалося, що син має одружитися з багатою дівчиною, адже це був єдиний шлях до кращого життя. Але Максим пішов своїм шляхом.

– Мамо, знайомся, це Яна, моя дівчина, – одного дня сказав він.

Олена скептично подивилася на обраницю сина. Яна була звичайною дівчиною з села, непримітною зовні, та ще й в окулярах. Враження Олени від зустрічі було негативним.

– Ти зовсім не подумав! – дорікала вона синові. – Як ти міг привести додому дівчину, яку навіть на люди соромно показати?

Максим, однак, не звертав уваги на материнські зауваження. Він щиро кохав Яну і не мав наміру змінювати свого вибору. Але Олена не полишала спроб зруйнувати їхній союз. Від початку стосунків вона робила все, щоб Яна почувалася чужою в її домі, і часто говорила їй образливі слова, коли сина не було вдома.

Яна терпіла тривалий час, але одного дня, не витримавши, розповіла про все Максиму.

– Я більше не можу це терпіти, – сказала вона крізь сльози. – Твоя мама не лише не приймає мене, вона поводиться так, ніби я чужа і нікому не потрібна.

Максим вирішив з’їхати разом із Яною на орендовану квартиру. Для Олени це стало справжньою трагедією. Вона влаштувала драму, дорікаючи синові, що віддала все своє життя заради нього.

– Ти кинув мене, Максиме! – картала вона. – Я жила тільки для тебе, а ти мене зрадив!

Відтоді стосунки Олени з сином і невісткою ще більше охололи. Навіть коли у Яни народився син, Олена залишалася байдужою. Та життя принесло неочікуваний удар. Максим трагічно загинув, коли його синові було лише пів року.

Для Олени це стало найважчим випробуванням у житті. Втрата єдиного сина вибила її з колії, вона злягла і стала зовсім безпомічною. Вона не мала нікого, хто б міг про неї піклуватися. І тоді Яна, всупереч усім образам і непорозумінням, забрала свекруху до себе. Вона доглядала за нею, годувала, розмовляла і підтримувала, хоча Олена ніколи не говорила їй добрих слів.

– Ти ще молода, могла б знайти іншого чоловіка, – казали їй подруги. – Чому ти залишаєшся із цією жінкою?

Яна завжди відповідала:

– Вона – мати Максима. І я не можу залишити її саму. Це мій обов’язок.

Минуло кілька місяців. Олена ледве могла говорити, але одного вечора вона раптом промовила:

– Прости мене, Яно, – тихо прошепотіла свекруха. – Я була поганою матір’ю і свекрухою. Я все зіпсувала. Прости мене.

Яна присіла поруч і міцно обійняла її. Вона не очікувала цих слів, але пробачила, бо зрозуміла, що людяність і доброта важливіші за минулі образи.

Ця історія стала для Олени важливим уроком. Вона усвідомила, що життя завжди ставить усе на свої місця, і що в будь-яких обставинах важливо залишатися людяним.