Ми були одружені з Владом уже третій рік, і розчарування в чоловікові в мені поступово міцнішало. Так, він був гарний, працював на досить хорошій посаді у великій будівельній фірмі, любив мене, і я це відчувала, але те, як він був прив’язаний до своєї мами, мене дико дратувало.

Про таких чоловіків говорять «мамині синочки». Я теж колись на цю тему із задоволенням пожартувати могла, але тепер мені було не до жартів. Деколи доходило до абсурду. Наприклад, ми йшли в магазин за новими футболками Владу, і він фотографував їх матері, відправляючи їй фото на месенджер, щоб схвалила покупку.

— Ти не думає, що у тридцять років така поведінка виглядає як мінімум дивною? – Нарікала я чоловіка, на що той винно посміхався.

— Зай, ну не бухти, мамі буде приємно. А мені не складно. Вона засмучується, коли я з нею не раджусь.

— Ти в усьому з нею радитись маєш намір? А дружина тобі навіщо тоді? Жив би з мамою своєю, — обурювалася я.

Такі суперечки у нас у сім’ї були справою звичайною. Влад був пізньою дитиною у Олени Сергіївни. Дався він їй дуже тяжко. І народжувався довго і важко, і маленький, чим тільки не перехворів. Та ще й чоловік тоді у свекрухи пішов з дому, кинувши її з малолітнім довгоочікуваним дитям.

П’ятнадцять років усі сина чекали і хотіли, а коли той народився, тата швиденько здуло. Він виявився не готовим був до такого щастя. Ну і, зрозуміло, що Олена Сергіївна надихатися своїм «солоденьким Владенькою» не могла. Він був найбільшою коштовністю самотньою, покинутою неблаговірною жінкою.

Безсонні ночі, потім робота на дві ставки в училищі, щоб усе у її сина було краще, тільки зблизили свекруху з єдиним сином. Вона любила його якоюсь зовсім нездоровою любов’ю, що мене теж шалено в ній дратувало. Якісь кривляння, сюсюкання, а мені одні поради «як правильно Владеньку годувати, напувати, одягати». Брр!

На щастя, навідувалася до нас свекруха не часто. Я Владу одразу сказала – зловживати моєю гостинністю його мамі не варто. Той намагався заперечувати, але я була непохитна. Слухати її причіпки мені було неприємно, і сама я до неї в гості теж, ясна річ, не нав’язувалася.

Крім того, для сварок у нас із чоловіком була ще одна вагома причина. Він частенько гуркав на свою матір ледь не половину своєї, непоганої, загалом зарплати. Вже на другому році шлюбу я організувала так, що бюджет у нас тепер був роздільний. Я платила за орендоване житло, чоловік відповідав за продукти та корм коту.

Спочатку він противився розділеним грошам, нарікаючи мені, що в сім’ї так не прийнято, і взагалі, навіщо рахувати копійки, витрачені на маму. Але біда в тому, що там були витрачені далеко не копійки, а постійно лаятись через це я вже втомилася. Хотілок, до речі, у свекрухи було завжди хоч греблю гати. То з ремонтом їй допоможи, то до санаторію її відправ здоров’я поправити, то нову шубу треба, адже старій уже більше десяти років. Усі ліки, якщо вона хворіла, купував син, та й значну частину продуктів своєї матері також оплачував Влад.

До речі, рішення розділити бюджет я ухвалила після одного дуже неприємного випадку. Свекруха вкотре присіла на вуха своєму синочку, щоб той сплатив їй поїздку до моря. Жалісливий Влад так і зробив, ось тільки гроші він узяв із нашої спільної скарбнички, і призначалися вони на нашу з ним поїздку на море.

Я б і не скоро дізналася про це, якби не розболівся зуб, і довелося терміново мчати до стоматолога. І ось, коли настав час розплатитися за послугу, і виявилося, що на картці кошти сказали «ек». Я тоді вдома закотила чоловіку скандал і більше жодних спільних скарбничок із чоловіком не влаштовувала.

Останнім часом мені все більше хотілося своє житло. Подумки я вже купувала нові штори, вишивала декоративні подушечки на диван, придивлялася до пральних машин, так як наша була вже дуже старенькою. Влад вирішив включитись у процес і чесно щомісяця віддавав мені певну суму на майбутнє житло.

— Галю, потерпи трохи, ще буквально місяць, і можна перший внесок в кредит робити, — мрійливо говорив Влад перед сном, обіймаючи мене за талію.

— Мрію, Владе, правда. Так набридло вже в знімних жити, слово честі. Своє все-таки це своє, з нього на вихід не попросять. Можна буде ремонт робити, якій завгодно, меблі купити. Ух, чекаю не дочекаюся. Я тут пару варіантів вже доглянула, і взагалі постійно сайти монітору, часу не багато залишилося, краще заздалегідь знайти, що купуватимемо.

— Давай спати, завтра мама обіцяла заїхати, – сказав чоловік.

Я насторожилася:

— Це ще навіщо?

— Ну, у неї там щось трапилося, вона поговорити хоче… — ухильно відповів чоловік і демонстративно поспішно відвернувся, вдаючи, що дуже втомився і вже засинає.

А ось мені сон ніяк не йшов. Я лежала, дивлячись у стіну, і думала, навіщо завтра з’явиться свекруха. Бачити її не хотілося зовсім.

«Грошей знову просити? Ну так, а навіщо ще, у неї одна стежка за копійкою – до синочка свого», — роздратовано подумала я, відчуваючи, як сон нарешті потихеньку мене огортає.

Вранці, як і віщував чоловік, заявилася Олена Сергіївна. Яскравий манікюр та яскрава помада говорили про те, що налаштована жінка дуже серйозно. Ми сухо привіталися, а мати з сином міцно обнялися, немов рік не бачилися.

Я, хоч і не рада була непроханій гості, таки порізала на гарне блюдце рулет зі збитими вершками, присипаний цукровою пудрою, розставила у вазочках цукерки, варення, сушіння з маком, поставила чайник.

— Мамо, щось трапилося? — Влад дбайливо заглядав у вічі свекрухи.

— Ох, і не питай, любий мій. Галю, не треба мені так багато молока лити, я фігуру бережу, щоб стільки жирного собі дозволити, — Олена Сергіївна подивилася на мене з явним докором, — Я тут брала кредит, щоб кухню нову зробити. А це було якраз, коли із санаторію повернулася. Ну і якось так вийшло, що виплачувати внески мені виявилося не під силу…

— Мам, але чому ти не сказала одразу? — Влад узяв матір за руку, явно висловлюючи повну підтримку.

— Ну, а що казати? Я ж розумію, у тебе є дружина, тобі не до матері… Кому я, стара, потрібна.

«Ну все, пішла важка артилерія, – я навіть очі до стелі закотила, – Зараз розпише, як вона все життя на сина поклала, чоловік, поганий чоловік, її покинув, а вона золото, а не жінка, і так про синочка з невісткою дбає.»

— Мамо, ну що ти. Ти ж у мене одна, і я в тебе один, до кого ж тобі, як не до мене прийти з бідою? – Влад завжди вівся на ці вигадки про важке життя свекрухи, і сьогоднішня сцена повторювала безліч попередніх.

Олена Сергіївна вже й сльозу пустити встигла. Але так для виду, щоб туш не потекла. Жінка вона була молода і доглянута. До речі, незважаючи на борги, на гель-лак грошей вистачило, на сучасну стрижку та фарбування волосся теж! Мене починала все більше злити ситуація, що склалася.

— Ми раді б допомогти, Олено Сергіївно, але давно запланували з Владом квартиру купити. Ось якраз накопичили на перший внесок, і наступного місяця вже будемо зі своїм житлом, — спробувала урезонити мати чоловіка, яка явно натякає на фінансування.

— На квартиру ти ще назбираєш, а мені треба свої борги погасити. — Заявляла свекруха без сорому

Я здивувалася і розгублено перевела погляд на Влада. Той співчутливо кивав матері, через що мені стало остаточно нудно.

— А хто в ці борги вліз, га? Вам горіла ця кухня? Ви стару міняли сім років тому, і зараз знову закортіло. Тепер приходьте до сина і до мене, і не соромно вам грошей просити, — мене так і підмивало сказати щось ще образливіше, але мене все ж таки виховали з повагою до старших.

— Ти взагалі мовчи, я не прийшла до тебе, а до свого сина. Не смій на мене підвищувати голос! Я його народила, ночами не спала, я його одна ростила, щоб такій пигалиці мій золотий хлопчик дістався.

“О так, скарб просто”, – подумки обурювалася я.

— Владе, ми все з тобою вже вирішили. Наступного місяця вносимо кредитну плату, переїжджаємо до свого житла. Твоя мама доросла жінка, сама розбереться зі своїми боргами. Чому ми маємо їх оплачувати? На що вона розраховувала, коли ставила нову кухню після санаторію? Що син покірно все сплатить, так? А нічого, що син одружений, і дружина теж ніби працює і має права голосу? І на квартиру я збирала теж.

— Зай, ну ми ж не можемо залишити маму в біді, – Влад просячи подивився на мене.

— Поки твоя мама тут, спитаю – з тобою в дитинстві нічого не траплялося поганого? Що ж ти такий тоді безхарактерний виріс. Я тобі говорю тут і зараз, якщо ти оплачуєш борги матері, я від тебе йду. Я більше не можу так жити. Ми не зобов’язані утримувати твою маман, має свій будинок, свою пенсію. Нехай навчиться жити за коштами, таки сьомий десяток уже на світі живе, — я все менше соромилася у виразах.

Було прикро до сліз і гірко, що чоловік мене так розчарував. Але це було не все.

— Я зрозумів тебе, Галю, але маму я покинути не зможу. Віддай мені частину відкладених на квартиру грошей, які я зі своєї зарплати вклав і закінчимо цей цирк.

— А ти мені минулий обов’язок повернути не хочеш, ні? Зовсім знахабнів? Нічого я не дам тобі, навіть не думай. Я хату хочу свою, і вона у мене буде. А ти їдь зі своєю матір’ю і живи, як хочеш, — я твердо мала намір зробити так, як сказала.

Не отримає він від мене копійки. Відкладати покупку житла я не мала наміру, навіть якщо ми з Владом розлучимося. Три роки витрачено на людину марно, вона завжди буде на боці своєї матері, а я завжди буду для неї на других ролях. Мене зовсім не влаштовував такий розклад.

Я теж любила свою маму, теж допомагала їй у міру сил, але їй би й на думку не спало ось так безапеляційно заявитися до нас у будинок і скаржитися, що вона вся в боргах, які погасити має її дочка. Вимоги ж грошей з боку моєї свекрухи були справою звичною, і чоловік вважав, що все так і має бути, і правильно допомагати матері на шкоду своїй сім’ї.

Зараз, як ніколи, я зраділа, що з дітьми ми почекали. Влад точно не та людина, від якої варто народжувати дитину. Та й надії, що від Олени Сергіївни з онуками буде якась допомога, я ніколи не мала. Вона надто закохана в себе егоїстка, яка звикла жити за рахунок сина. Якби чоловік від неї не втік, впевнена, що вона так само чоловіку на шию сіла і ніжки звісила б.

Влад довго вмовляв мене віддати йому з мамою гроші, я категорично відмовила, зібралася і пішла, нагадавши, щоби до моменту мого приходу ноги їх тут не було. Всі картки я попередньо згрібла в сумку, побоюючись залишати їх в одному будинку з Владом і цією вульгарною особою.

Через два тижні відбувся веселий і галасливий переїзд у нову квартиру. Кредит схвалили швидко, зарплата в мене була більш ніж платоспроможна. Перебратися до нового житла допоміг хлопець моєї близької подруги. Ми всі разом сиділи ввечері на мальовничому балконі з видом на старий парк, де величезні каштани впиралися темно-зеленими кронами в західне небо.

Оформленням документів для розлучення з чоловіком вирішила оформляти вже після того, як розберуся з новим будинком. Вибрала квартиру швидко. Просто увійшла до цієї просторої кімнати на восьмому поверсі і відчула, що це моє. Перевезла зі знімного житла деякі меблі, Влад сказав, що йому від мене нічого не потрібно.

Маски, що залишилися, остаточно злетіли з мого тепер уже майже колишнього чоловіка. Він опустився до образ і якогось повного нездорового обожнювання своєї матері, «яку нізащо не покине, адже я виявилася зовсім не тією, яку він любив». Тепер я була не впевнена, чи він любив мене, та й я його, швидше за все, не любила, коли зрозуміла, який у Влада характер.

Все ж таки мені хотілося пройти життя пліч-о-пліч з чоловіком досконалого іншого складу. І я впевнена, що обов’язково зустріну його і буду щаслива. А шлюб із Владом – просто досвід, який багато чому навчив мене та допоміг врахувати помилки. На жаль, у нашого життя немає чернетки, писати її доводиться начисту, але тим тільки цікавіше. Тепер я маю власний будинок, який я облаштую на свій смак, придивлюся до чоловіків навколо, займуся собою. Давно хотіла почати бігати. А тут якраз парк зовсім поряд. Завтра ж уранці і втечу – до щасливої ​​себе!