Усі лають російське кіно: ніколи ми не наздоженемо Захід.

А це дивлячись, як знімати. Дивлюся новий сезон серіалу Мосгаз — Пастка. І розумію, що він уже восьмий!

А так само цікаво, напружено, якісно! Коли за справу беруться професіонали, вийти погано просто не може.

Поки читала в інтернеті відгуки на серіал, потрапило мені на очі інтерв’ю майора Черкасова — актора Андрія Смолякова. Йому 63 роки зараз.

Інтерв’ю так і називалося: «У Росії не можна вирости нормальною людиною». Мене ця думка зацікавила. Я іноді сама замислююсь: а чи можна? Чи народжуємося ми людьми, над якими зовнішній вплив не має влади, чи стаємо продуктом свого середовища?

Смоляков в інтерв’ю свою країну не ганьбив, він лише посміхнувся на запитання журналіста — чи їздить актор Росією за кермом на великі відстані.

Смоляков відповів: «Ну я ж не божевільний».

Дивне питання, звичайно. Російські знаменитості не їздять, вони літають. У бізнес-класі. А наші вітчизняні дороги і справді нагадують найчастіше поле битви, де перемагає сила, а не розум.

Смоляков офіційно був одружений один раз, з балериною Світланою Івановою, з якою прожив 20 років.

З 1999 року він у відносинах з дизайнером Дар’єю Разуміхіною, чиє ім’я відоме в Європі. Діти Дар’ї від першого шлюбу навчаються у закордонних ВНЗ.

— Ваш близький друг, актор Олексій Серебряков перевіз родину до Канади.

• Правильно зробив. Хлопчаки (2 прийомні сини) влітку приїжджали, на них любо-дорого глянути – красені, очі у них гарні, почуваються чудово, ні агресії, нічого такого. У них там і французька, і англійська, і ставлення до життя, світу інше. Без нашого мату-перемату та хамства на кожному розі.

З одного боку, можна порадіти за тих, хто має змогу відвести своїх дітей від місцевих реалій. Але якесь дивне відчуття не відпускає.

Почуття жалості до Росії, можливо. Невже немає жодної школи, де можуть навчатися діти? Невже все так погано, що треба бігти, не озираючись?

Хіба всі наші хлопці, які живуть у Росії, з агресією в очах?

Я не стала б так категорично ділити народ на дворян і бид*ло. Цим пощастило — вони звалили, цим не дуже, вони залишилися.

Ще невідомо, чому навчать дітей ці благополучні, на вигляд, європейські освітні заклади. Європа сама з каверзою, не все там так гладко, як здається на перший погляд.

І немає такої килимової доріжки, якою ти пройдеш, оберігаючи себе від хамства, і станеш наприкінці шляху людиною. Людиною стають всупереч поневірянням, хамству та невігластву.

А не тому, що хтось за гроші зумів стерти ці прояви зі свого обрію, сховався в гарні, акуратні будиночки, сів за одну парту з сином графа.

Нехай минають роки. Як кажуть, курчат по осені рахують. Судити про те, хто якою людиною став – поки що зарано.

Тут центральним телебаченням якось показували заможних батьків та їхніх діток, називали вголос величезні суми — скільки коштує навчання за семестр. 150-300 тисяч рублів. Це проста шкільна програма.

І що? Показують дітей: спокійно сидіти не можуть, крутяться, нудьгують. Витримки нуль. Погляд порожній. Словниковий запас курей на сміх. Ну і користь від цих елітарних закладів не для всіх?

Наскільки я знаю, Смоляков — син учительки та пожежника. Жила сім’я у підмосковному Подільську у службовій квартирі. Характер загартував спорт. Документи до театрального ВНЗ пішов відносити сам.

Ну, і чого? Людиною не став чи що? Став. Добре грає. Вірний своїй професії багато років.

Все нам здається, що наші діти не зможуть пройти той самий шлях, що й ми. Зламаються, зламаються. Їм треба створити особливі умови, тим більше, гроші є.

Гроші всі тільки псують. Людину робить саме життя. З її проблемами, негараздами. Через їхнє подолання. А сите життя — нічого не вчить.