Ви не уявляєте. Річ у тім, що в мене тоді вже була дитина. Так сталося, що доньку я народила в 19 років, а хлопець мій тодішній не був готовий стати батьком. Він просто втік, поїхав до іншого міста.

Довго я була сама, вже й не вірила, що вже когось знайду. Мені мама в усьому допомагала. Так вдалося вивчитися і роботу знайти. А коли моїй Єві було шість років я зустріла Михайла. Спочатку я боялась йому зізнаватися, що маю таку історію.

Та коли стало ясно, що в нас все серйозно – познайомила його з донькою.

• Чого ж раніше не казала?
• Боялась.
• Чому? В тебе прекрасна дитина!

Він дуже полюбив Єву. Та коли ми пішли усі разом

знайомитись до його мами – сталася катастрофа.

Ніна Павлівна поводилась дуже зверхньо, усім своїм виглядом виказувала невдоволення. А тоді сказала:

— Ти молодий, перспективний юнак. Невже не міг без

причепа знайти?

• Мамо, що ти таке говориш.
• Просто зрозумій, Єва ніколи не стане тобі рідною донькою, а мені – онукою.

  Я все це чула. І вдома сказала коханому, що зрозумію, як він мене покине. Та Михайло запевняв, що усім серцем любить Єву і вона вже йому, наче рідна.

  Тож ми побралися. І вже за рік я народила Михайлика молодшого. У нас прекрасна сімʼя, і я обожнюю свого чоловіка й дітей. От лишень свекруха так і не змінила ставлення до нас. Вона дуже любить Мишка, а от Єву не сприймає. Щоразу, як ми приходимо, вона демонстративно грається лише з онуком, а доньку мою наче й не помічає.

  А нещодавно вона почала планувати ювілей. Ми відразу замислилися, який подарунок обрати.

  Хотіли щось особливе. Я сама запропонувала чоловікові:

  – Треб якусь дорогу прикрасу, особливу, аби була пам’ять.

  Врешті придбали золоті сережки з натуральними перлинами. Дуже вишукані. І ось перед самим святом Ніна Павлівна мені зателефонувала:

• Я вас чекаю, але Єву не бери.
• Як це? Чому?
• Та їй не цікаво буде.

  Я не знала, що казати, все було ясно. Засмучена,

  розповіла все чоловікові. А він так спокійно все

  ПОЯСНИВ:

  – Ну, розумієш, мама запросить усіх близьких, колег, подруг. Вона не хоче усім пояснювати, що Єва не її

  онука.

• То могла б вже її прийняти та називати своєю.
• Ій то складно.

• Мене найбільше обурила, що він так вважав, і наче виправдовував Ніну Павлівну. Я не хочу йти на її ювілей. Подзвонила й сказала, що підуть лише її син і онук, тобто рідні люди.

  – Ви що на мій ювілей не прийдете через якусь

  дитину?

  — Не якусь..

  Я не знаю, як бути далі. Розумію, що донька відчуває все це. Чоловік ображається. Стверджує, що на мамин день народження ми маємо вчинити так, як вона хоче. А ви як гадаєте?

  Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

  Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: