Я буду судитися з вітчимом. Мене навіть мама не може вмовити. Я не пробачу йому таку поведінку і провчу нахабу!

Політика

Мої батьки розлучилися, коли мені було 17 чи 18, точно не згадаю. Я не сильно хвилювалася через це, адже бачила, що між ними вже нема тих почуттів. По суті, вони жили як сусіди, а не як чоловік та жінка. Ще й характери різні. От моя мама дуже запальна та сувора. Якщо чашка не лежить на місці – то все, готуйтеся до сварки. А тату дуже м’який, ніколи на мене не підіймав голос. Навіть за погані оцінки в щоденнику не сварив, а просив виправити й допомагав у цьому. 

Після розлучення мама залишалася на квартирі у Луцьку, а тато переїхав до рідних у Харків. Я ж навчалася у Львові і рідко бувала вдома. Не хотіла просто з мамою час проводити, аби не зіпсувати вихідні. А от до тата я з радістю їздила у гості. Він показав мені Харків, свою школу, де вчився, де колись працював. А після 4 курсу тато зробив мені найкращий подарунок у світі – купив невелику двокімнатну квартиру у Луцьку. Я тоді якраз зустрічалася з Богданом і ми помалу шукали собі житло. Тато, до речі, зараз дуже гарно ладнає з Богданом і називає його сином. 

А мама вдруге вискочила заміж. То чи Валєра, чи Вася – досі не пам’ятаю його імені. Якийсь співробітник. Але знаєте, ну кавалер без приданого взагалі.

– Та його жінка витурила з хати і рідного сина намовила проти. От він жив на орендованій. Але він такий хороший чоловік, от побачиш! – виправдовувала його мама.

Я вирішила, що не буду висловлювати свої претензії. Ну навіщо? Вона доросла жінка, це її життя. Якщо стане на граблі, то буде наукою. 

Два роки тому я народила первістка сина Матвійка. На хрестини мама приїхала сама, без свого горе-кавалера. І пояснила це так, що “Василько не любить дитячий плач та скинення”. Ну знаєте, він такої ролі в моєму житті не відігравав, аби я сумувала. Зекономили на одній людині під час банкету. 

Мама часто приїздила до нас у гості, коли я просила посидіти з Матвієм. Бо її “муженьок” не любив ті іграшки, крики, плачі. 

– Ну ти не сердься, в нього такий характер.

Мені якось було фіолетово на Василя. Головне, що у Матвія була бабуся і це мене влаштовувало. 

Минулого тижня ми мали поїхати до друзів на розписку. А то аж за містом буде ресторан, трохи далеко добиратися. Ну і плюс, наступного дня мали бути поправини, але вже чисто у колі друзів. 

Я не могла взяти Матвія з собою, б сама хотіла спокійно відпочити, потанцювати на святі. Як на зло, свекруха тоді захворіла та не могла взяти сина. Тоді звернулася за допомогою до мами. 

– Добре, я посиджу. Якраз Вася йде на нічну зміну, малюк може у нас залишитися ночувати. 

Я спакувала велику суку іграшок, солодощів, одягу, книг та поїхала на весілля. Однак, під вечір було не спокійно. Мама не підіймала слухавку, Вася мене також ігнорував.

– Якщо хочеш – ми можемо поїхати до них і переконатися, чи все добре. Таксі не дорого вийде, потім повернемося в ресторан – сказав Богдан

Ми викликали таксі та поїхали до мами. Я лечу на тих підборах, як прокажена. Відчиняю двері і першою кімнатою в мами йде кухня. А там в куртку, на кріслі-розкладушці, спить Матвій! На кухні, ніби цуценя якесь безпритульне.

– Мамо, ти де?

– Ой, сонце, а це ти? 

Зі спальні вийшла заспана мама. Помітила біля її ліжка з і сторони Василя пачку тараньки та пиво відчинене.

– Чому дитина спить на кухні?

– Та знаєш, то він там загрався і ми його вирішили не чіпати.

– Мамо, ти хоча б думаєш, що говориш? Твій онук спить у кухні! 

– Та він просто нам заважав, Вася після роботи хотів подивитися фільм і пива випити. Але я його не виганяла з кімнати, він сам пішов на кухню гратися.

На кухні є гострі предмети, багато розеток. Ну ви уявляєте, що може статися з малою дитиною, яку ніхто не доглядає? 

– Слухай, та що ти тут скандал робиш. Ну поспить твій малий там, нічого не станеться, – бурмотів Вася. 

– Взагалі закрий рота.

– А ти в моїй квартирі рота не затуляй.

Знаєте, я спершу аж розсміялася. Ну яким боком ця квартира належить Василеві? Він тут максимум що зробив, то полагодив кран у ванній кімнаті. 

– Слухай, ти взагалі тут ніхто.

– Я? А ти хто?

– Я, як мінімум, також маю частку в цій квартирі.

– Ти ще почни зі мною судитися!

– Добре, сам напросився.

Я забрала Матвія та поїхала додому. І вже наступного дня пішла до нотаріуса, аби поділити частку квартири. Так я вирішила провчити нахабного вітчима. Нехай він мені все до останньої копійки віддає. І тоді я буду обходити квартиру десятою дорогою.

Тільки мама ніяк не може заспокоїтися та просить, аби я першою пішла на примирення. Тільки я твердо відмовила. Єдиний тут варіант – віддати мені половину вартості квартири маминої і все. Там 4 кімнати, так що нехай шукають гроші. 

Яке “привіт” таке і “бувай”. Я не мстива. Але нехай вітчим з себе корону знімає. Провчу його раз, що він на все життя запам’ятає. 

Залишити відповідь