Але ті люди, які працюють продавцями у магазині, точно мене зрозуміють та навіть

похвалять!

Отож, у мене з чоловіком є невеликий бізнес – магазинчик з продуктами. Він раз у тиждень їздить на закупи, привозить сир, солодощі, макарони, крупи, чипси, намазки на хліб. Ми взяли в оренду невеликий кіоск і я продавала

товар. Виторг був чудовий, ми змогли швидко

віддати кредит за машину, відклали на ремонт.

Але помітила, що деякі покупці мають своїх тарганів у голові. Бо інакше я не можу пояснити таку поведінку.

• А воно смачне?! — запитує мене одна літня пані на касі та тикає в обличчя пачку печива.
• Ну я особисто ще не пробувала це печиво. Але

деякі жінки його купують.

— Я не питаю, хто його купує! Я питаю тебе чи

воно смачне!

Потім та пані взяла упаковку, відкрила, дістала одне печиво та почала їсти. Скривилася та кинула коробку на полицю. Ще й відмовилася

платити!

Ще були “мамаші”, які не контролювали своїх дітей. Малюки кричали, галасували, перекидали стенди з товаром. І якщо я зроблю їм зауваження

– то у відповідь чую лайку, докори і “ну це діти, вони ж граються”. Але хіба так важко пояснити, що товар у магазині – це не місце для іграшок?!

Через це у мене часто був бракований товар,

який я списувала постійно.

А скільки людей мені хамили?! Та я не згадаю, коли чула якесь добре слово. Бо на мої фрази

“дякую, заходьте ще”, “прошу, ваш товар” чула

тільки “угу”. І борони Боже, коли якась бабуся недорахує 50 копійок решти. Я ставала тоді для

них ворогом номер один. Мене обивали

шахрайкою, казали, що я дурепа та не вмію рахувати. Але ніхто не увагу не звертав на той цінник біля товару!

Чоловік мене часто заспокоював. Казав, що ми можемо найняти продавця. Але я не хотіла кидати ту роботу. Тоді у моїй голові народився

хитрий план помсти.

Я почала навмисне капостити конфліктним

покупцям. Якщо, наприклад, у магазин приходила

та сама “мамаша” з дитиною, то я ховала деякі солодощі. Приємно бачити, як її чудо аж на підлозі валяється, бо нема улюбленого

шоколадного батончика. А я ж просто поставила

коробку під касу.

Всі бабусь в цьому районі я вивчила на памʼять. І ті, які були любʼязні зі мною, отримували завжди свіжі фрукти, овочі. Я обирала для них найкращі мандарини та помідори. А ті панянки, як дозволяли собі хамити мали “сюрприз”.

вибирала вже такі гнилі фрукти чи овочі, могла їх

“випадково” кинути на підлогу, а потім покласти у

пакет.

Але я нікого не обважувала та не грабувала. Це

для мене було табу.

Хтось подумає, що я неадекватна жінка і ще й такими справами вихваляюся. Знаєте, на роботі в першу чергу я жива людина, яка має почуття та емоції. І я не дозволю комусь зіпсувати собі настрій. Треба шанувати чужу працю та з поганою ставитися. Чи то перед тобою президент України, чи лікар, чи продавець – всі рівні.

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

почуттям:

–

ЧИ

. Ваша реакція має

значення!