Я втратила роботу, чоловік на війні. Ще й два роки тому дізналась, що в мами рак. Тепер ледве кінці з кінцями зводжу. А в мене двоє дітей.

Старший син до школи ходить, донька – в садочку.

Це зовсім не просто. Чимало грошей йде на комунальні та на харчування. На щось інше зовсім бракує грошей.

Саме тому я ходжу купувати одяг на секонд-хенд. І це справді рятує. Уявлення не маю, що б я робила без цих магазинів. Крім того, там можна знайти дуже цікаві і оригінальні речі.

Та нещодавно я зустрілася з подругами. Ми вкрай рідко тепер бачимось, а колись разом навчалися.

Зараз в кожного своє життя. Дівчата не знають про мої фінансові проблеми, та я й не люблю про це розповідати. І ось ми сиділи й говорили. І якось згадали нашу спільну знайому.

• Боже, Катя, так скотилася, далі нікуди.
• Чому це?
• Вона дітей на секонді вдягає. Уявляєте! Хто взагалі цю гидоту на малюків вдягає. Не знати ж хто раніше ті речі носив!
• Але всілякі ситуації в житті трапляються! – ніяково

зазначила я.Ти що? Вона б мала все, що завгодно зробити, аби до такого не доводити.

Після цього настрій в мене зник. Ще трохи посиділа й пішла. Та минуло кілька днів і я пішла у свій

улюблений магазин вживаного одягу шукати щось

тепле на осінь. І на виході з магазину побачила одну зі своїх подруг, з якою я тоді в кавʼярні була. Мені так соромно стало, ви не уявляєте.

• Господи, нащо ти сюди пішла?
• Та треба було ганчірки, в нас ремонт.
• А ну, хіба що. Бо я вже подумала.

Ми розійшлися, та мені так гидко на душі було.

Нічого не хотілось. Відтоді я майже не спілкуюся з

подругами. Хоча не можу збагнути, в чому я

винна? Невже це так жахливо відвідувати секонди? Як ви гадаєте?