Є професії, значення яких по-справжньому усвідомлюєш лише тоді, коли стається біда. Коли сирена розриває тишу, ракета влучає у житловий будинок, на вулиці лунають постріли або зникає людина. Саме тоді першими приїжджають ті, для кого чужа трагедія – це початок роботи. За десять років українська поліція пройшла шлях, який навряд чи можна було передбачити у 2015-му. Від масштабної реформи, що мала змінити культуру правоохоронної системи, – до служби в умовах повномасштабної війни, коли поліцейські документують воєнні злочини, евакуюють людей з-під обстрілів, працюють на деокупованих територіях, ризикуючи власним життям так само, як військові, рятувальники чи медики.

До Дня Національної поліції редакція інформаційного агентства «Київщина 24/7» вирішила озирнутися на це десятиріччя через зміни, які пережила сама професія. Як війна перетворила поліцейського на рятівника, слідчого воєнних злочинів, вибухотехніка, переговорника й опору для громад? І чому сьогодні за звичним службовим жетоном стоїть значно більше, ніж просто правоохоронна функція? Саме про це – наш спеціальний проєкт.

Від реформи до поліції присутності

Фундамент цієї трансформації заклали ще в 2015 році. Закон «Про Національну поліцію» визначив поліцію як центральний орган виконавчої влади, що служить суспільству шляхом охорони прав і свобод людини, протидії злочинності та підтримання публічної безпеки і порядку. Для українського контексту це була принципова зміна мови й самоопису інституції.

Того ж літа, 4 липня 2015 року, в Києві почала роботу нова патрульна поліція. Першим містом стала саме столиця, і це було більше, ніж кадрове або організаційне рішення: на вулицю вийшла нова інтонація держави – видима, мобільна, публічна.

За наступні роки зміни вийшли далеко за межі патруля. У Стратегії розвитку Нацполіції на 2026-2030 роки сама поліція вже підсумовує, що реформа привела до появи проєкту «Поліцейський офіцер громади», відкриття поліцейських станцій, розвитку «Безпечної школи» та Служби освітньої безпеки, мобільних груп реагування на домашнє насильство, системи відеонагляду, автоматичної фіксації адміністративних правопорушень і скандинавської моделі забезпечення порядку за участі «Поліції діалогу».

Іншими словами, поліція стала ближчою до повсякденного життя. Її роль почали міряти не тільки затриманнями чи сухою звітністю, а й присутністю в громаді, роботою в школі, здатністю попередити конфлікт, швидко відреагувати, побачити в людині не лише заявника, а того, кому потрібна безпека. Саме ця сервісна основа і виявилася критично важливою у 2022 році, коли на старі функції наклався безпрецедентний масштаб нових.

Війна переписала посадову інструкцію

24 лютого 2022 року не просто змінило країну. Воно змінило кожну професію, без якої неможливо уявити роботу держави. Але, мабуть, мало для кого цей день став настільки різкою межею між «до» і «після», як для українських поліцейських.

Ще напередодні їхня служба була знайомою кожному: дорожньо-транспортні пригоди, сімейні конфлікти, крадіжки, розшук людей, забезпечення громадського порядку. Уже наступного ранку звичні виклики поступилися зовсім іншим повідомленням: «ракетний удар», «будинок зруйновано», «люди під завалами», «потрібна евакуація», «є загиблі та поранені».

У перші дні повномасштабного вторгнення ніхто не відкривав службові інструкції, щоб знайти алгоритм дій. Його просто не існувало. Нові правила доводилося створювати буквально на ходу – під звуки сирен, вибухів і постійної загрози нових атак.

Правоохоронці одними з перших прибували на місця ракетних ударів. Поки рятувальники розбирали завали, вони перекривали небезпечні території, організовували евакуацію, допомагали медикам дістатися до поранених, підтримували людей, які за кілька хвилин втратили свої домівки, а нерідко й найдорожчих. Після завершення рятувальної операції їхня місія не завершувалася – вона лише переходила в інший етап.

Попереду чекала кропітка робота зі збору доказів. Кожен уламок ракети, кожне місце влучання, кожне свідчення очевидців і кожен складений протокол ставали не просто матеріалами кримінального провадження, а доказами для майбутнього покарання держави-агресора та її військових.

Одним із найважчих випробувань стали деокуповані громади Київщини. Після звільнення Бучі, Ірпеня, Бородянки та десятків інших населених пунктів правоохоронці заходили туди одними з перших. Вони документували воєнні злочини, допомагали встановлювати особи загиблих, розшукували безвісти зниклих, супроводжували слідчих, вибухотехніків і міжнародних експертів. Для багатьох місцевих жителів поява поліцейського екіпажу стала першим відчутним сигналом: держава повернулася.

За кілька місяців війни професія поліцейського змінилася більше, ніж за попередні роки реформи. Те, що раніше вважалося винятком, стало щоденною роботою. Поряд із розслідуванням кримінальних правопорушень правоохоронці евакуюють цивільних, працюють на деокупованих територіях, допомагають під час розмінування, забезпечують безпеку після російських атак і беруть участь у гуманітарних операціях. Саме таку роль Національної поліції визначає й Стратегія її розвитку, яка закріплює нові завдання в умовах воєнного стану.

Масштаб цієї трансформації підтверджують і цифри. Станом на 1 липня 2026 року слідчі Національної поліції розпочали 222 790 кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених російськими військовими та їхніми пособниками. Із них 205 656 стосуються порушення законів та звичаїв війни. Лише протягом 2025 року евакуаційні групи «Білий янгол» врятували 15 200 людей, серед яких понад 4,2 тисячі дітей, а до інформаційної системи «Воєнний злочин» внесено близько 900 тисяч осіб.

На Київщині цей масштаб відчувається особливо гостро. Від початку повномасштабного вторгнення поліція області задокументувала 28 806 злочинів, пов’язаних із російською агресією, з яких 28 050 – це порушення законів та звичаїв війни. Лише за 2025 рік правоохоронці опрацювали понад 628 тисяч звернень громадян, а вибухотехніки здійснили понад дві тисячі виїздів, вилучили більше чотирьох тисяч вибухонебезпечних предметів та обстежили майже три мільйони квадратних метрів території.

Якщо реформа 2015 року змінила обличчя української поліції, то повномасштабна війна змінила її сутність. Сьогодні за поліцейським жетоном стоїть значно більше, ніж правоохоронна функція. Це професія, яка навчилася працювати там, де між людським життям і небезпекою нерідко залишаються лічені хвилини.

Поліцейський нового часу

Історію Національної поліції України можна умовно поділити на два великі етапи. Перший розпочався у 2015 році, коли країна зробила сміливу спробу побудувати сучасну правоохоронну систему – відкритішу, професійнішу, ближчу до людей. Другий настав 24 лютого 2022-го. І він уже не про реформу. Він про випробування, яке неможливо було передбачити жодною концепцією чи стратегією.

Повномасштабна війна змінила не лише перелік службових обов’язків – вона змінила саму сутність професії. Сьогодні український поліцейський має бути готовим працювати там, де ще лунають вибухи, за лічені секунди ухвалювати рішення, взаємодіяти з військовими, рятувальниками та медиками, документувати воєнні злочини, евакуювати цивільних і підтримувати людей, які щойно пережили одну з найважчих трагедій у своєму житті.

Втім, ці зміни стосуються не лише умов служби. Вони стосуються й професійних навичок. Якщо десять років тому головними інструментами поліцейського були знання законодавства, оперативна робота та слідчі дії, то сьогодні до них додалися компетенції, про які ще кілька років тому майже не говорили.

Річний звіт Національної поліції за 2025 рік демонструє, наскільки технологічною стала сучасна правоохоронна діяльність. Для кримінального аналізу та розслідування, зокрема воєнних злочинів, активно використовуються OSINT, моніторинг відкритих джерел, соціальних мереж і даркнету, а також інструменти на основі штучного інтелекту. Спеціальні комплекси ANDE дають змогу встановлювати особу менш ніж за півтори години, а безпілотники допомагають оперативно фіксувати масштаби руйнувань після російських атак.

У столиці ця трансформація помітна особливо виразно. Згідно зі звітом Головного управління Національної поліції у місті Києві за 2025 рік, правоохоронці вже працюють із розвідувальними та FPV-дронами, а мобільні вогневі групи за участі поліцейських залучаються до захисту об’єктів критичної інфраструктури від ворожих безпілотників. Це означає, що професія поліцейського сьогодні виходить далеко за межі традиційного уявлення про забезпечення громадського порядку. У реаліях війни вона стала невід’ємною складовою системи оборони країни.

Водночас сучасний поліцейський має бути не лише фахівцем із права чи новітніх технологій. Він дедалі частіше стає людиною, яка першою розмовляє з тими, хто пережив окупацію, втратив близьких або залишився без дому. Саме тому дедалі більшого значення набуває кризова комунікація. У 2025 році Національна поліція підготувала 68 інструкторів із кризової комунікації та ще 19 інструкторів для навчання операторів служби «102» навичкам кризового втручання. Адже іноді правильно сказане слово здатне допомогти людині не менше, ніж професійно оформлений протокол.

Ще один виклик, про який дедалі частіше говорять відкрито, – психологічне навантаження на самих поліцейських. Щоденна робота з людським болем, постійна небезпека, втрата колег і виснаження залишають свій слід. Саме тому у 2026 році Національна поліція та підрозділи системи МВС розвивають програми психологічного супроводу поранених правоохоронців, ветеранів і членів їхніх родин. У Києві вже працюють формати відновлення за участю поліцейських психологів, зокрема арттерапевтичні та реабілітаційні програми. Це ще одна ознака зрілої інституції, яка розуміє: той, хто щодня допомагає іншим, також потребує підтримки.

За десять років Національна поліція пройшла шлях, який для багатьох країн триває десятиліттями. Вона починалася як масштабна реформа правоохоронної системи, а сьогодні є однією з ключових інституцій, що забезпечують стійкість держави в умовах війни. І головна зміна полягає навіть не в новій техніці чи сучасних технологіях. Вона – у людях, які щоранку вдягають форму й вирушають туди, звідки більшість прагне якнайшвидше виїхати.

Саме тому День Національної поліції сьогодні – це не просто професійне свято. Це нагода згадати, який шлях пройшла українська поліція за десять років, і подякувати тим, хто щодня доводить: служити й захищати – це не гасло, а вибір, який вони роблять знову і знову, незалежно від того, чи це мирний день, чи ніч після чергової повітряної тривоги.

Читайте також: Долар по 46,5 та податок «на розвиток»: Сергій Мамедов про те, чи витримає банківська система виклики другого півріччя 2026-го

Фото: «Київщина 24/7».

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.