Ексклюзив

Війна росії проти України точиться не лише за території. Вона ведеться і за право українців на власну історію. Кремль десятиліттями намагається нав’язати світові тезу про «молоду державу», яка нібито з’явилася лише у 1991 році. Саме з цієї маніпуляції починаються спроби виправдати агресію, привласнити історичну спадщину України та поставити під сумнів саме право українського народу на власну державність.

До Дня Української Державності журналістка ІА «Київщина 24/7» поспілкувалася з доктором історичних наук, професором, завідувачем Сектору новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України Сергієм Падалкою. Чому українська державність не почалася у 1991 році, навіщо росія воює з історичною пам’яттю, як повномасштабна війна змінила ставлення українців до власного минулого та чому саме історія може стати однією з головних відповідей на російську пропаганду – читайте у спеціальному інтерв’ю.

Українська державність не почалася у 1991 році

Один із ключових міфів російської пропаганди полягає в тому, що Україна нібито стала державою лише після проголошення незалежності. Саме на цій тезі десятиліттями будувалася концепція про «штучність» української державності, яку кремль і сьогодні використовує як один із головних інструментів виправдання своєї агресії.

Втім, історичні факти свідчать про протилежне. За словами Сергія Падалки, українська державність – це не окрема дата в календарі й не один політичний акт. Це багатовікова традиція державотворення, яка формувалася протягом століть і проходить крізь різні історичні епохи.

«Хрещення Русі та існування Київської Русі стали початком української державницької традиції. Згодом її продовжили козацька держава, Конституція Пилипа Орлика, Українська Народна Республіка та Акт Злуки. А проголошення незалежності України у 1991 році стало не створенням держави з нуля, а відновленням української державності. Саме тому Україна має всі підстави говорити про понад тисячолітню традицію власного державотворення», – наголошує доктор історичних наук Сергій Падалка.

Історик звертає увагу ще на одну важливу деталь: сама необхідність постійно доводити право України на власну державність є наслідком багаторічної російської інформаційної політики. Адже жодна європейська країна не змушена щоразу пояснювати світові, чому має право на існування.

Втім, якщо звернутися до історичних фактів, аргументів більш ніж достатньо. Київська Русь була однією з найвпливовіших держав середньовічної Європи, Гетьманщина мала власні органи влади, дипломатію, фінансову систему та військо, а Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року остаточно підтвердив прагнення українців жити у незалежній державі.

Саме ця історична тяглість руйнує один із головних міфів російської пропаганди. І саме тому боротьба за українську історію для кремля давно стала не менш важливою, ніж війна на полі бою.

Війна за історію: чому кремль боїться української пам’яті

Поряд із ракетними ударами триває менш помітна, але не менш важлива боротьба – за право визначати минуле. Саме тому мішенями стають не лише міста й села, а й музеї, архіви, бібліотеки, пам’ятки архітектури та культові споруди.

На думку доктора історичних наук Сергія Падалки, історія для кремля давно стала політичною зброєю.

«Історія використовується кремлем для легітимізації політичних цілей і формування колективної свідомості російського суспільства. Якщо переконати, що українці й росіяни є «одним народом», а Україна нібито не має власної історії державності, агресію можна подавати як «відновлення історичної справедливості». Саме тому боротьба за історичну пам’ять ведеться не лише зі зброєю на полі бою, а й через освіту, культуру, пропаганду та дезінформацію», – пояснює історик.

Логічним продовженням цієї політики, додає він, є атаки на українську культурну спадщину.

«Знищення музеїв, архівів, бібліотек, пам’яток архітектури, церков і культурних цінностей має на меті не лише завдати матеріальних збитків. Це спроба позбавити українців свідчень їхньої багатовікової історії, зруйнувати національну ідентичність та нав’язати російське трактування історії. Державність тримається не лише на кордонах, армії чи державних інституціях, а й на історичній пам’яті, культурі, мові та усвідомленні народом власної унікальності», – наголошує Сергій Падалка.

Парадоксально, але повномасштабне вторгнення дало й протилежний ефект. Спроба стерти українську історію лише посилила інтерес суспільства до власного минулого. Після 2022 року дедалі більше українців почали відкривати для себе історію своїх родин, міст і визвольних змагань, а також переосмислювати постаті, які десятиліттями залишалися заручниками радянських міфів.

«Іван Мазепа перестав сприйматися крізь російський образ «зрадника» й дедалі більше асоціюється з прагненням до незалежної держави та європейського вибору. По-новому українці почали дивитися і на Українську революцію 1917-1921 років, козацьку добу, державні символи. Після 2022 року історія для більшості українців перестала бути лише розповіддю про минуле – вона стала важливою частиною національної ідентичності та поясненням причин нинішньої війни», – зазначає історик.

Історію визначає не лише війна, а й вибір, який робить народ

Через десятиліття історики аналізуватимуть не лише перебіг російсько-української війни, а й те, як на неї відповіла Україна. На переконання доктора історичних наук Сергія Падалки, визначальним для майбутніх поколінь стане не сам факт повномасштабного вторгнення, а вибір, який зробили українці у найскладніший момент своєї сучасної історії.

«Найсильнішою відповіддю на повномасштабне вторгнення стало рішення України чинити всенародний опір. Політичне керівництво, Збройні сили та суспільство не погодилися на капітуляцію, що дозволило зберегти незалежну українську державу. Після 2022 року відбувся й остаточний цивілізаційний вибір на користь європейської та євроатлантичної інтеграції, який став спільним вибором українців», – говорить Сергій Падалка.

На думку історика, саме цей вибір може увійти до новітньої історії як момент остаточного утвердження української політичної нації.

Державність – це відповідальність кожного покоління

Втім, навіть перемога не стане фінальною крапкою в історії українського державотворення. Вона лише відкриє новий етап, успіх якого залежатиме вже не від здатності вистояти у війні, а від уміння побудувати сильну державу – зі стійкими інституціями, верховенством права, ефективною боротьбою з корупцією, якісною освітою та відповідальним суспільством.

Історія України неодноразово доводила, що державність можна втратити не лише через зовнішню агресію. Не меншою загрозою стають внутрішні конфлікти, слабкі інституції та нехтування власною ідентичністю. Саме тому незалежність не можна сприймати як даність – її потрібно щодня зміцнювати.

«Українська державність не була подарована – її століттями виборювали, захищали і відновлювали. Тому кожне покоління не лише успадковує державу від своїх предків, а й відповідає за те, в якому стані передасть її нащадкам. Сильна держава існує доти, доки її громадяни усвідомлюють, що вони не просто живуть у ній – вони є її творцями і захисниками», – підсумовує Сергій Падалка.

Читайте також: «Трансплантація – це місце, де смерть зустрічається з життям»: ексклюзивне інтерв’ю кардіохірургині Інституту серця Софії Чайковської

Фото: «Київщина 24/7».

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.