Після того, як мами не стало, у мене почалися проблеми зі спадком – все через її горе-кавалера Володю!
Після того, як мами не стало, у мене почалися проблеми зі спадком – все через її горе-кавалера Володю!
Вона сама народила мене досить пізно, коли ій було 37.
Самотужки підіймала на ноги,
оплачувала навчання та давала ще на
кишенькові витрати. Знаєте, коли мені було 15 років, я вже працювала офіціанткою у невеликому кафе. А ще роздавала листівки, няньчилася з сусідськими дітками, була
репетитором математики.
Мама ще часто їздила у Польщу на заробітки. Ми помалу відкладали гроші, зробили ремонт у нашій двокімнатній квартирі.
Тоді у нас все було добре. До появи
Володі…
Я вже навчалася в університеті, коли мама познайомила зі своїм новим кавалером – власне,
Володимиром. Не можу сказати, що я до нього
тепло ставилася, він мені був чужою людиною.
Просто незнайомий дядько, який живе з моєю мамою і все. Я не хотіла пхати носа у їх особисте життя. І, якщо чесно мені було байдуже.
Зараз я живу на орендованій квартирі. Переїхала ще до знайомства мами та Володі. Тоді якраз
мала роботу з нормальним доходом, тому могла
собі дозволити жити окремо. Звісно, я їй трішки допомагала. Наприклад, оплачу комунальні послуги, курʼєром пришлю продукти з магазину
або ж куплю нову сумочку.
Коли ж Володя переїхав до мами, то я припинила платити за комунальні послуги. І раз він сам до
мене подзвонив:
- У нас заборгованість!
- І що? Ти не можеш заплатити? Я вже там давно
не живу.
– Ні, бо я тут не прописаний. Ти маєш платити, бо
тут живе твоя мама!
Класно, правда? Я заплатила за той місяць, але попередила маму, що більше не збираюся утримувати її кавалера. Але кошти на ліки надсилала. Та ще їздила з нею до лікарні на
огляди.
Однак, у мами було давно хворе серце.
Лікарі попереджали, що вона може складно перенести операцію. Та і я сама помітила, як
мама день за днем згасала.
Цього літа її не стало. Всі витрати на похорон я платила з власної кишені. Володя допомагав хіба горілку пити на поминках і все. Але ввечері, коли я прибирала за гостями, він сказав
таку дуже дивну фразу “Треба завтра друга
покликати, нехай замки вріже”.
Через 3 дні приходжу на квартиру – а там дійсно нові замки! Телефоную до Володі, а він, знаєте,
що каже? “Ти тут не живеш давно, тому я
поставив нові замки”.
Моя мама навіть не була розписала з Володею, вони просто жили разом. І тепер, коли її не стало, він намагається привласнити собі нашу квартиру.
Я б дуже хотіла повернутися на нашу з мамою квартиру, адже це памʼять про неї. А тут якийсь
чужий мужик буде командувати!
Мало того, Володя погрожує мені
судом, мовляв, я хочу аферами отримати житло.
От скажіть, а хіба по закону я, як спадкоємиця, не
маю права на це претендувати?
Словом, ця епопея триває вже 3 місяць. Я звернулася до суду, найняла адвокатів, була в нотаріуса. І всі в один голос кажуть, що правда на моєму боці. Тільки Володя ще жодного разу навіть на засідання не прийшов. Я з вже всіх друзів просила, аби вони допомогли витурити того нахабу з квартири. Але нічого не допомагає!
Знаєте, це не просто квартира, а місце, де жила моя мама. І де минуло моє дитинство. Тому я не збираюся дарувати її якомусь пройдисвіту!
Добре, що мама не дожила до цього скандалу.
Інакше вона б точно ще раз Богові душу віддала.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки
“Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими
читачами. Надсилайте на пошту