Оксані з позивним «Харлі» лише 23 роки, вона — операторка важкого ударного БПЛА у 77-й аеромобільній Наддніпрянській бригаді.

Історія дронарки була оприлюднена 31 липня на каналі бригади, що входить до складу 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ.

Удень на її нігтях може з’явитися новий манікюр. Уночі ці самі руки підіймають у небо важкий ударний безпілотник.

Попереду — темрява. На екрані — маршрут, висота, сигнал і ціль. За її спиною — десятки бойових завдань; підбиті, але врятовані борти; безсонні ночі та досвід, який не здобудеш із книжок.

Оксана родом із Хорошева, що на Житомирщині. Про військову службу вона почала думати ще задовго до повномасштабної війни. У п’ятому класі дівчина побачила відео про початок антитерористичної операції на сході України, і саме тоді військова професія вперше перестала бути для неї чимось далеким.

«Мені одразу припала до душі військова професія. Хотіла вступати до військового коледжу, думала про контракт. Але життя склалося по-іншому. Можливість долучитися до війська з’явилася лише у 2023 році», — розповіла «Харлі».

У 2023 році Оксана прийшла до війська не школяркою, яка захоплюється військовими роликами, а дорослою жінкою і матір’ю двох дітей. Вона вже знала, що кожен її вибір має ціну. Та все ж зробила цей крок.

Коли Оксана розпочала службу, її сини були ще зовсім маленькими. Вони не розуміли, чому мама тепер не завжди поруч і чому іноді побачити її можна лише на екрані телефона.
Сьогодні старшому шість років, молодшому — п’ять.

Вони підросли, знають, де служить мама, чекають на її відеодзвінки, розповідають про свої справи й уже по-дитячому серйозно пояснюють іншим: «Наша мама воєнська».

Перші півтора року служби «Харлі» провела в артилерійському підрозділі; згодом випала можливість потрапити на навчання щодо роботи з безпілотними системами.

Потрібні були люди, готові опановувати нове, працювати з технологіями та швидко ухвалювати рішення. Серед кандидатів були й жінки. Оксана погодилася одразу.

Спершу навчилася працювати з «мавіком». Освоювала керування, орієнтування, роботу з камерою, вчилася відчувати машину в повітрі та зберігати спокій у складних ситуаціях. Проте зупинятися на цьому не хотіла.

Її зацікавив важкий ударний безпілотник «Вампір» — потужна машина, здатна виконувати значно складніші завдання.

«Мені сподобалися його потужність і можливості. Хотілося працювати саме з таким дроном», — каже Оксана.
Ще нещодавно вона стояла за прилавком магазину. А тепер — керує складною бойовою системою, від роботи якої залежить результат підрозділу.

Її історія добре показує: військова спеціальність не завжди починається з багаторічної підготовки або профільної освіти.

Часто вона починається з внутрішнього рішення — не боятися нового, погодитися на навчання і бути готовою відповідати за свою роботу. Армія не запитує, ким ти був учора. Вона дивиться, ким ти готовий стати сьогодні.

«У роботі з важким безпілотником немає нічого легкого», — каже Оксана.

Перед кожним вильотом потрібно підготувати борт, перевірити обладнання, налаштувати системи, закріпити бойове навантаження. Це не лише точність рухів і холодна голова, а й фізична праця.

Оксана виконує її нарівні з побратимами. Готує боєкомплект, фіксує вантаж, працює з обладнанням і не шукає для себе полегшень. Вона не намагається щодня доводити, що жінка здатна виконувати бойові завдання. Вона просто виконує їх — професійно й послідовно.

За рік роботи з «Вампіром» Оксана втратила лише одну машину. В інших випадках, навіть коли дрон зазнавав пошкоджень, вона продовжувала за нього боротися.

Вирівнювала борт, утримувала його в повітрі та дотягувала до безпечної зони посадки. Для сторонньої людини це може бути лише цифрою, проте для тих, хто працює з важкими безпілотниками, це показник справжньої майстерності.

Пошкоджений дрон поводиться непередбачувано. Може погіршуватися керування, зникати зображення, втрачатися висота або сигнал. У таку мить найпростішим рішенням було б визнати машину втраченою, але майстерність оператора виявляється саме тоді, коли все йде не за планом.

Раніше Оксана виконувала і логістичні, і ударні завдання. Тепер працює переважно на ураження противника.

Навіть у напруженому бойовому ритмі Оксана залишає собі маленьку частину звичайного життя.

«Манікюр роблю завжди, це обов’язкова річ», — усміхається Оксана.

Оксана служить уже третій рік. За чотири місяці завершується її контракт, і вона планує повернутися до цивільного життя.

Не через розчарування у війську чи страх перед роботою. Її старший син незабаром піде до першого класу. Настає час, коли мама особливо потрібна поруч — не лише на екрані телефона, а вдома.

«Якби не діти, я б залишилася на службі на сто відсотків. Дуже вже звикла до військового життя», — каже Оксана.

Її історія — не лише про жінку за пультом «Вампіра», вона про вибір, про те, що покликання іноді знаходить людину не відразу, що минула професія не визначає твоєї межі, що відповідальність не робить людину слабшою — вона відкриває в ній силу, про яку та могла навіть не здогадуватися.

Як повідомляла АрміяInform, наддніпрянські десантники знищили ворожу РСЗВ.