Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
та брат Олекса. Разом зростали й були
найближчими друзями. Усі милувалися, а мама натішитись не могла.
— Хай би там що – збережіть такі взаємини і в дорослому житті!
Так і сталося. Ми виросли, жили всі окремо, та постійно збирались у батьків, діти наші дружили.
Ми щодня дзвонили один одному. Найближче до
батьків жила я. Тому щодня провідувала маму.
Сестра вдало вийшла заміж, її Антон мав велику квартиру і власну фірму. Вони увесь час подорожували. Олекса ж після одруження купив квартиру. Він заради цього багато працював, їздив на заробітки. Трохи грошей додав тесть. Та їм однаково жилось не
просто.
Роки минали і наші діти зростали. Та пʼять років тому сталася біда, захворів на коронавірус тато.
Лікарі не змогли його врятувати. Мама залишилась сама. Я тоді вирішила переїхати до неї. Адже ми з чоловіком винаймали квартиру, а їй стало важко самій. Цікаво, що тоді ніхто не був проти. І взагалі навіть не запропонували допомогу. Мама почала хворіти, я їздила з нею до лікарні. Врешті довелося з роботи звільнитися, аби бути поруч цілодобово.
Усі мамині медикаменти були дуже дорогі. Я сказала про це сестрі.
– Ну, ти ж за оренду не платиш – то купуй.
Так вона мене цим присоромила. Я не знала,
що казати. Більше грошей ні в кого не просила. А тоді мами не стало. Похорони я організовувала сама. Олекса сказав, що дуже зайнятий, Олеся була саме на морі, ледве встигла приїхати.
Після смерті мами я раптом дізналась, що заповіт
вона не писала. Хоча на словах завжди казала,
що будинок залишить мені. Минув місяць і усі до нас приїхали. Сказали, що провідати хочуть, повечеряти разом. Та насправді мали інші наміри.
Щойно ми поїли Олеся почала.
- А чому ти вдягнула мамині сережки з перлами.
- Ой, вона ще за життя мені їх подарувала.
- А звідки я знаю, що це правда?
- Ти чого?
- Ти маєш виставити усі її прикраси, щоб ми поділили.
Я винесла маленьку скриньку. Там був ланцюжок,
дві каблучки і ще одні сережки.
- — То поділимо на тьох! – раптом втрутився
-
Олекса.
- А тоді нащо?
- Донечці буде.
Та це був лише початок. Далі Олеся почала передивлятись усі старі сервізи, текстиль. Я не розуміла нащо їй це, адже вона мала все нове й дороге. Та сестра понабирала повні торби, навіть не спитавши. Я вже не сперечалась. Та далі на мене чекав найбільший удар.
– Послухай, коли ти збираєшся продавати
будинок?
- Який будинок?
- Цей! Ми збираємось переїжджати
- Який будинок?
- Цей! Ми збираємось переїжджати до США.
-
Гроші потрібні. Продай хату і розділи по чесному між нами.
Я стояла й не знала, що казати. Врешті вичавила
з себе.
- Мама казала, що хоче мені хату залишити!
- Чого це?
- Бо я її доглядала.
- Та годі, вам вигідно було тут жити! За оренду
-
не платили.
- Але у вас є квартири, а в мене – нічого!
- То хто тобі винен? – раптом втрутилась
-
сестра.
- Не всім щастить за заможного вийти!
- То треба було головою думати. А житло треба продати.
-
) . Ваша реакція має
значення!
Ми ще ніколи в житті так не сварилися. Було дуже прикро. Не очікувала я, що найближчі люди так зі мною вчинять. Зараз будинок вже продається. Ми вже переїхали, та я не хочу більше знати, ані брата, ані сестру. А ви б таке пробачили? думаєте, що це нормально?
Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим
почуттям: 0,0, (
ЧИ