Ексклюзив

Повномасштабна війна виштовхнула на вулиці тисячі українців, перетворивши бездомність із маргінальної проблеми на загальнонаціональну трагедію. Поки офіційна статистика звітує про 12,5 тисяч безпритульних, реальні цифри шокують: масштаб катастрофи може перевищувати мільйон людей. Хто ці «нові невидимі» українці, чому стереотипи про залежності більше не працюють і скільки часу є у суспільства, щоб урятувати людину, перш ніж вона звикне бути ніким?

Прірва в офіційних звітах: кого не помічає держава?

У Харкові військовий, який після поранення повернувся з фронту у відпустку, знову прийшов до притулку для бездомних. Не тому, що не мав роботи. А тому, що йому не було куди повернутися. Таких історій, кажуть соціальні працівники, після початку великої війни стає дедалі більше.

У 2026 році Міністерство соціальної політики офіційно зареєструвало 12 451 бездомну особу. Однак перше комплексне дослідження благодійної організації «Деполь Україна», проведене разом із Соціологічною групою «Рейтинг» та Інститутом демографії та досліджень якості життя імені М. П. Птухи НАН України, показало: офіційна статистика охоплює лише невелику частину людей, які фактично перебувають у стані бездомності.

За підрахунками дослідників, реальна кількість тих, хто змушений звертатися до притулків та пунктів допомоги, становить від 57 до 121 тисячі людей.

І це лише вершина айсберга. Експерти зазначають, що з урахуванням величезної кількості людей, які перебувають у стані прихованої бездомності й взагалі не відвідують спеціалізовані центри, загальна кількість безпритульних в країні сьогодні може перевищувати один мільйон осіб. По суті, ціле мегаполісне населення опинилося поза законом і суспільним зором.

Статистичні розбіжності на місцях вражають ще сильніше:

• Київ: кількість бездомних за результатами реального обстеження є більшою за офіційну у 6 разів (1038 осіб проти 170 в реєстрах).
• Одеса: реальна кількість перевищує офіційну у 2 рази (516 осіб проти 232).
• Харків: тут реальна цифра перевищує адміністративні дані у 25 разів! Оціночна кількість бездомних за місяць там склала 3924 особи, тоді як державні органи зафіксували лише 160 отримувачів послуг.

Як війна зімнила портрет бездомної людини

Війна створила нові, вкрай вразливі категорії ризику. Портрет бездомного змінився: 40% з них — це внутрішньо переміщені особи (ВПО), які не змогли адаптуватися на новому місці через травми, високі ціни на оренду чи дефіцит роботи. Кожен третій (33%) має інвалідність, а 28% — це самотні літні люди, які залишилися абсолютно безпорадними.

Ще один болючий виклик — зростання звернень від ветеранів війни (вони складають близько 6% опитаних для дослідження). Люди, які повернулися з фронту, стикаються із серйозними труднощами під час ресоціалізації, страждають на ПТСР та через брак належної підтримки опиняються сам на сам із вулицею.

«Ми маємо навіть діючих військових, які були нашими клієнтами до великої війни, а потім пішли захищати країну. Коли їх відпускають у відпустку або після поранення — вони знову йдуть до нас, бо їм банально немає куди податися», — ділиться представник українського благодійного фонду.

Скільки часу є на порятунок безхатька?

Втрата дому запускає незворотні зміни в психіці. Людина проходить шлях від шоку і прагнення повернутися до нормального життя до повної деградації та прийняття свого маргінального статусу як норми.

Цей психологічний рубіж наступає надзвичайно швидко — всього за 3–6 місяців. Якщо за цей час людині не допомогти відновити документи, знайти роботу та хоча б тимчасовий притулок, вона адаптується до вуличних правил виживання. Після цього порогу повернути людину до суспільства стає майже неможливо: вона втрачає мотивацію та починає відторгати допомогу.

На щастя, навіть попри глибокі психологічні травми, запит на повернення є колосальним. 86% опитаних бездомних заявили, що щиро прагнуть повернутися до стабільного життя, а 58% готові виконувати жорсткі умови (лікування, обов’язкове працевлаштування, контроль соцслужб) заради отримання соціального житла за зниженою ціною.

Бюрократичне замкнене коло 

Головним ворогом реінтеграції залишається бюрократія. Понад третина бездомних  не мають паспорта чи ідентифікаційного коду. Без паперів вони не можуть отримати базову медичну допомогу, оформити пенсію чи статус ВПО. Державна система працює за абсурдним принципом: щоб отримати допомогу — відновіть документи, але щоб відновити документи — ви вже повинні мати соціальний супровід та реєстрацію.

Україна має відійти від застарілої моделі «гасіння пожеж» і перейти до європейських стандартів. Першим кроком стало прийняття закону «Про основні засади житлової політики», що визначає подолання бездомності пріоритетом.

Наступний етап — впровадження європейської моделі Housing First («Спочатку житло»). Вона доводить: людина не повинна «заслужити» право на дах над головою своєю готовністю до змін. Житло та стабільна безпека мають бути першим кроком, основою, на якій за підтримки психологів та соціальних працівників будується нове, гідне життя. Особливо під час повномасштабного вторгнення, коли сотні киян та українців по всій країні вже втратили своє житло.

Авторка: Наталя Толуб

Фото: Фріпік та з відкритих джерел

Читайте також: «Помре – тоді дзвоніть»: у Коцюбинському агресивна кішка покусала людей та собак, а ветслужба радить чекати її смерті