Щоденна робота офіцера з психологічної підтримки персоналу ґрунтується на довірі, особистому спілкуванні та відповідальних спробах розв’язати проблеми людей.

Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини.

Саме тому в 40-й окремій артилерійській бригаді імені Великого князя Вітовта практично відсутня проблема СЗЧ.

Про це АрміяInform розповів офіцер з психологічної підтримки персоналу 40-ї окремої артилерійської бригади Василь.

Посаду офіцер опановував уже під час служби. За його словами, найбільше бракувало практичного досвіду спілкування з особовим складом і проведення службових розслідувань.

— Було важко, тому що в мене не було досвіду. На цю посаду вчаться у Львівській академії чотири роки.

Мені ж було важко, бо в мене інша військова освіта, і спершу не було практики спілкування з людьми.

Це було важко, але за рік служби я освоїв усе, вивчив свій колектив, вивчив хлопців зі своєї батареї, навчився спілкуватися, — каже він.

«Треба йти далі, бо нехороші люди відходять з позицій»: зв’язківець 40-ї артилерійської бригади про Слобожанський наступ, 155-й калібр і Starlink

Одним із головних принципів цієї роботи Василь називає індивідуальне спілкування. За його словами, при побратимах військовий далеко не завжди говоритиме про особисті проблеми, тому з кожним потрібно розмовляти окремо.

— Якщо спілкуватися з ними всіма разом одночасно, то ніхто про свої проблеми при інших побратимах не скаже. Тому з кожним потрібно спілкуватися окремо.

Ти маєш знати про нього: де він живе, коли він народився, чи є в нього родина, чи є діти, чи живе він із батьками, чи взагалі є батьки.

Ти маєш про бійця знати все. Тому, якщо ви на самоті, він тобі більше розкривається, — пояснює військовий.

Окрема частина роботи — допомога з проблемами, які виникають у військовослужбовців, зокрема сімейними. Для їхнього вирішення офіцер може залучати командування та інших відповідальних за психологічну підтримку персоналу.

— Якщо в нього є сімейні проблеми, ти маєш вирішити їх. Хоча б постаратися зробити все, що тільки можливо.

Треба залучити командира — то залучити командира. Треба звернутися до когось ще — то обов’язково звернутися.

Щоб боєць зрозумів: якщо він виконує свій обов’язок, він захищає Батьківщину, то його чують, його розуміють, його підтримують, — наголошує Василь.

За словами Василя, у 40-й окремій артилерійській бригаді намагаються зробити так, щоб військові відчували, що їхні проблеми не залишаються без уваги. Спілкування з особовим складом, наголошує він, має відбуватися практично щодня.

Ретранслятори встановлювали під обстрілами: у Харкові бійці 40-ї артбригади забезпечили зв’язок попри вогонь ворожих снайперів

У спілкуванні, каже офіцер, намагаються уникати зайвої формальності. Говорять про те, як минув день, чим займалися військовослужбовці, які проблеми виникли та що можна допомогти вирішити.

— Взагалі офіцер з ППП має спілкуватися з людьми часто, в ідеалі кожного дня чи майже кожного дня.

У нас немає оцих меж: «пане офіцер», «пане старший лейтенант». Ми спілкуємося по імені, по-побратимськи говоримо про все: як день у хлопців минув, чим вони сьогодні займалися, які в них були проблеми, — каже військовий.

Водночас, наголошує офіцер, важливо не давати військовому обіцянок, яких неможливо виконати, але зробити все можливе, щоб знайти прийнятне для нього рішення.

— Усі питання я собі записую в блокнот. Багато не обіцяю, тому що те, що вони просять, буває неможливо виконати відразу чи швидко.

Не потрібно говорити: «Я це зроблю», бо тоді людина починає думати, що питання вже точно вирішили, і дуже засмучується, якщо їй зрештою відмовляють.

Я записую всі прохання в блокнот і не лише обіцяю, а справді роблю все, що можу, щоб вирішити питання бійця, — пояснює Василь.

Коти навели дрон на позицію ворога: «Фрегат» із 40-ї бригади переконаний, що майбутнє артилерії за безпілотниками

Навіть якщо проблему зрештою не вдалося розв’язати, для військового, на його думку, важливо бачити, що його проханням займалися.

— Коли хлопці бачать, що дійсно було докладено зусиль до того, щоб вирішити, але щось не вдалося, вони ставляться до цього з розумінням.

Ти приходиш і кажеш: «Я старався, але в мене не вийшло. Але нічого страшного в цьому немає, бо через деякий час ми спробуємо ще раз».

І люди ставляться з розумінням до цього і чекають, бо знають, що ми продовжимо займатися питанням і врешті-решт знайдемо спосіб його вирішити, — підсумував офіцер.