Воїн два з половиною роки вважався зниклим безвісти.

Сергій Попович народився 15 червня 1996 року в російському Магадані. Його мама — якутка, а тато — українець. У дитинстві хлопчик був хворобливим, тож лікарі порадили йому змінити клімат. Батьки вирішили переїхати в рідне село тата — Верлок у Радомишльській громаді.

— Сергієві тоді було лише два рочки. Клімат Житомирської області йому підійшов, і дитина стала почуватися значно краще. Він тут і в школу пішов. Потім у нас народився другий син. Мій чоловік помер від онкології, тож у 2013 році вирішила переїхати з дітьми в Якутію. Ви не уявляєте, як синам було важко. Сергій дуже рвався в Україну. Ми навіть не пробули там року й повернулися. Діти були щасливими, — згадує мама воїна Олена.

Сергій захоплювався футболом та риболовлею і самотужки навчився ремонтувати побутову техніку. Після дев’ятого класу навчався на електрика в Житомирі, але залишив навчання через переїзд у Якутію. Коли повернувся в Україну, здобув освіту зварювальника в Радомишлі. У 20-річному віці Сергій пішов на строкову службу, яку проходив у Дніпропетровській області.

— Коли син повернувся зі служби, дуже змінився. Армія привчила його до дисципліни та порядку, а ще зміцнила і примножила все те позитивне, що в ньому було, — ділиться пані Олена.

Після служби хлопець пішов на роботу, бо хотів бути фінансово самостійним. Працював на одному з підприємств, але важкі умови праці погіршили його стан здоров’я. За порадою лікарів, Сергій змінив спосіб життя і влаштувався касиром у супермаркет.

— На роботі він усіх слухався. Син не вмів відмовляти й постійно хотів усім допомогти. Деколи я навіть сварилася на нього за те, що не можна бути аж настільки добрим, — каже мама.

Навесні 2023 року Сергій отримав повістку. Після ВЛК пройшов навчання та потрапив у 115-ту окрему бригаду Сил територіальної оборони. Спочатку служив на півночі Житомирщини.

Коли в жовтні приїхав на кілька днів додому, мама помітила, що в сина неспокійно на душі. Утім, він запевняв, що все гаразд, розповідаючи про своїх побратимів та котів і собак, якими вони опікуються. Тепер жінка розуміє — вже тоді син знав, що його відправлять на фронт.

— У грудні Сергій поїхав на Донеччину, — розказує мама. — Він обрав собі позивний «Якут». Ми з ним тоді тільки переписувалися. Населених пунктів, де він перебував, не називав. Давав мені натяки, за якими я їх ідентифікувала. Знаю, що спочатку перебував у Дружківці, а згодом написав, що буде в місті, про яке є пісня. Я не зрозуміла, тому запитала, яка саме пісня, а він коротко уточнив: «Фортеця». Одразу стало ясно що йдеться про Бахмут (пісня «Фортеця Бахмут» гурту «Антитіла». — Ред.).

Невдовзі син написав, що упродовж 3–4 днів з ним не буде зв’язку, бо піде на перший бойовий вихід, і попростив маму, аби не хвилювалася.

За словами пані Олени, уночі 16 грудня 2023 року Сергій та ще семеро бійців вирушили на завдання, з якого повернулися лише троє військовослужбовців.

Коли із сином довго не було зв’язку, мама пішла в ТЦК. Там спочатку повідомили, що її син перебуває на завданні. 31 грудня вона отримала сповіщення, що стрілець, помічник гранатометника Сергій Попович зник безвісти поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району.

За інформацією, якою поділилися побратими, Сергій був у групі з чотирьох осіб, яка йшла першою і найближче підійшла до позицій ворога. Мама стверджувала, що в даних про сина було чимало суперечливих фактів, тож рідні сподівалися, що він живий.

— Коли я отримала сповіщення про зникнення сина, дуже плакала і кричала, — ділиться пані Олена. — У мене так тряслися руки, що не могла поставити підпис на документах. Кілька наступних місяців панічно боялася настання темряви. Щовечора уявляла, як Сергій ішов на завдання, і не могла спати. Я стала дуже нервовою. Постійно згадувала сон, який мені наснився у 2017 році. Ніби до подвір’я під’їхала військова машина і в дім зайшов дуже худий хлопець у військовій формі зі словами: «Мамо, мене били і не давали їсти». А я його обіймала, плакала і розповідала, як же довго чекала. Усе було настільки реалістичним, що досі пам’ятаю ті емоції. Я трималася за віру, що мій син десь є.

На жаль, очікування рідних не справдилися. У липні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель Сергія Поповича. Його тіло повернули під час обміну загиблими у 2025 році.

20 липня із Героєм попрощалися в центрі Радомишля. Воїна поховали в селі Верлок. У нього залишилися мама та брат.

Ірина Чириця

Фото надані Оленою Попович та з Фейсбук-сторінки Радомишльської міської ради

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform