За майже чотири роки війни в Україні з’явилися десятки тисяч військових і цивільних, які зазнали важких поранень,внаслідок яких втратили кінцівки.

У групі Брутальний реалізм докладно розписано, що таке ампутація та як людський організм біологічно та фізіологічно перебудовується, стабілізується, щоб життя продовжувалося. 

Що таке ампутація — знають усі. Але майже ніхто не замислюється, що саме відбувається з людським тілом після втрати кінцівки. Ми говоримо про протези, про реабілітацію, про повернення до життя, але майже не говоримо про те, як перебудовується серце, кровообіг, кістки, нерви й терморегуляція. Про фізичну реальність, яка не лежить на поверхні.

Одразу уточню: у цьому тексті я використовую слово «ампутант». Це нейтральний медичний термін, яким користуються травматологи, ортопеди та фахівці з протезування. Він не несе оцінки. Це просто слово, яке точно описує стан людини після ампутації. І якщо ми говоримо про фізіологію, то мусимо говорити точно.

Коли тіло втрачає кінцівку, воно не просто стає легшим. Воно стає іншим. Маса справді зменшується, але не тягар для серця. Бо серце працює не з кілограмами, а з фізичними процесами. І коли людина пересувається на одній нозі чи на протезі, організм витрачає значно більше енергії.

Ходьба з протезом вище коліна потребує майже удвічі більше кисню. Легені працюють інтенсивніше. Серце прискорюється навіть при повільній ходьбі. Це не патологія — це нова біомеханіка.

Разом із кінцівкою тіло втрачає частину своєї судинної мережі, і об’єм циркулюючої крові зменшується. Але парадокс у тому, що при цьому зростає ризик тромбозів. Після травми кров стає густішою, швидкість кровотоку змінюється, і довгий час організм перебуває у стані гіперкоагуляції (підвищеної здатності згущуватися). Це природна відповідь на крововтрату, але вона має наслідки. У перші місяці після ампутації ризик легеневої емболії один із найвищих серед усіх травматичних станів. Ззовні цього не видно, але всередині триває боротьба за стабільність.

Опорно-рухова система перебудовується так само радикально. Якщо втрачена одна кінцівка, то «здоровий» бік бере на себе повне навантаження. Кульшовий суглоб починає працювати за двох. Коліно відчуває ударну вагу при кожному кроці. Хребет змінює вісь. Темпи зношення зростають у кілька разів — і це не трагедія, а проста механіка: асиметрія завжди дає перевантаження. Через кілька років більшість ампутантів мають хронічні болі спини чи артропатії, незалежно від їхньої сили чи мотивації.

У людей із двосторонніми ампутаціями ситуація інша. Коли немає жодної опори, навантаження переходить на руки, плечовий пояс і грудні м’язи. Візок чи пересування на протезах потребують значної сили верхньої частини тіла. З’являються перенапруження, артрози плечових суглобів, перевантаження ротаторної манжети (група м’язів, які утримують і стабілізують плечовий суглоб). Це не емоційна історія, а фізичний розрахунок, який тіло змушене виконувати щодня.

Терморегуляція теж змінюється. Кінцівки — це природні «радіатори» тепла. Коли їх менше, площа тепловіддачі зменшується, і тіло швидше перегрівається влітку та швидше холоне взимку. А сама кукса — це ділянка, де порушений кровообіг і де теплообмін працює інакше. Тому ампутанти часто мерзнуть навіть у теплих приміщеннях і перегріваються в протезах під час спеки.

Шкіра на куксі постійно контактує з протезом. І тут теж своя фізіологія: підвищена вологість, тертя, тиск, мікротравми. З’являються мацерація, подразнення, дерматити, інколи інфекції. Це не дрібниці, а частина щоденного існування. Протез не прикраса і не заміна. Це інструмент, який працює, але має ціну в буквальному сенсі — у відчуттях тіла.

Нервова система теж перебудовується. У зоні ампутації перерізані нерви починають рости. Частина з них утворює невроми — чутливі клубки нервових волокон. Вони реагують на дотик, температуру, рухи, зміну погоди. Це не психічний феномен і не емоційний біль — це нейрофізіологія, яка існує незалежно від волі людини.

Енерговитрати тіла після ампутації значно зростають. На пересування, на підтримання рівноваги, на роботу м’язів тулуба, на терморегуляцію — на все йде більше енергії, ніж до травми. Тому втома приходить швидше, споживання кисню вище, метаболізм працює в іншому режимі. Тіло не «ледачіє» — воно працює в умовах постійної компенсації.

Рівень ампутації визначає біологію. Вище коліна — зовсім інша механіка, ніж нижче. Ампутація до тазу — інші енерговитрати, інше навантаження на тулуб. Втрата руки — одна фізіологія; втрата обох ніг — зовсім інша. Це не питання сили, а питання балансу систем, які мають виконувати свою роботу новими шляхами.

Сучасна осеоінтеграція (коли титановий імплантат вживлюють у кістку, а протез кріпиться без гільзи) дає більш природний рух і менші енерговитрати. Але потребує дисципліни та контролю за станом кістки й шкіри. Ризик інфекцій залишається завжди. Це прорив медицини, але не чарівне рішення.

Важливо сказати ще одне: сама по собі ампутація не скорочує тривалість життя. Дослідження показують, що за умови контролю за серцем, судинами, суглобами й шкірою люди після ампутації живуть так само довго, як і ті, хто не пережив втрату кінцівок. Підвищені ризики існують лише у перші роки адаптації, після чого прогноз стабілізується. Це не вирок. Це інша фізіологія.

Цей текст написаний не для того, щоб викликати жалість чи особливе ставлення. Він створений для того, щоб пояснити фізіологію людей, які втратили кінцівки — військових та цивільних. Ампутація не завершується в операційній. Це довготривала перебудова всіх систем організму, яка супроводжує людину багато років.

І чим краще суспільство розуміє ці фізіологічні зміни, тим менше залишається місця для міфів і хибних уявлень.

У цій темі немає ярликів і оцінок — є лише біологія, яка змінюється назавжди. І про неї варто знати.