Двічі на тиждень прибирай, раз – пери речі і прасуй, ще продукти принось! – Свекруха гордовито дала мені список

Війна

Двічі на тиждень прибирай, раз – пери речі і прасуй, ще продукти принось! – Свекруха гордовито дала мені список

Ще донедавна мені було шкода свекруху. Все ж жінці 76 років. Син, мій чоловік – на війні, донька якась непутяща. Все її по світі носить. Була в Україні – не мала ні роботи нормальної та особистого щастя. Жила то з одним, то з іншим. у мами на шиї сиділа. Зараз поїхала до Німеччини, отримує там допомогу й на курси ходить. А от працювати й далі не хоче.

Важко дівчині самій! Її можна зрозуміти. От тобі добре, в тебе є Дмитро!

Я дуже дивувалась із цих слів. Адже Дмитра я зустріла вже дорослою. Мала гарну освіту і роботу. Самотужки себе утримувала, ще й мамі допомагала. Та сперечатися зі свекрухою сенсу

не було.

Два роки тому мого Дмитра мобілізували. Тоді свекруха присягалася, що допомагатиме мені з дітьми. Молодший в перший клас пішов, його

треба було водити до школи. А я не могла, адже

працювала в іншому місті. Тиждень Ніна Степанівна водила малого, а тоді почала скаржитися, що їй важко. Довелось просити

подругу, аби допомагала.

Ми намагались раз на тиждень провідувати свекруху. Я розуміла, як їй складно. Щоразу везла торбу продуктів. А тоді якось вона завела

розмову:

  • Бачиш, як мені важко. Потребую допомоги!
  • Кажіть, що треба, я за можливістю

допомагатиму!

Я мала на увазі, що десь колись зможу щось робити, але не на постійній основі. Та раптом

Ніна Степанівна дістала з кишені якийсь папірець 

Двічі на тиждень прибирай, раз – пери речі та

прасуй, ще продукти принось! – свекруха

гордовито дала мені список.

  • Ой, я не знаю, чи встигну!
  • Та що тобі, ти ж молода. Роботу не важку маєш, діти вже не малі! О, і ще, раз на місяць треба вікна мити.

    Я не могла в це повірити. Але й погодитися

    також.

    – Послухайте, я можу десь колись допомогти,

    але не прислуговувати постійно.

    – Ну, як хочеш, тоді й на квартиру мою не

  • розраховуй. Я думала її твоїм дітям залишити.
  • А кому, як не їм? Більше у вас онуків все ж
  • нема.

    – Ну, охочі знайдуться…

    Свекруха образилась, це було помітно. Не очікувала вона, що я відмовлюсь. Дорогою додому я написала чоловікові. Він передзвонив, коли звільнився. Розказала йому все. А він засміявся:

  • Не вір ій. Вона ще давно заповіт на сестру написала. Усі це знають!
  • Я не могла в це повірити. Невже таке може бути?

    Тепер не знаю, як бути. Адже мені й насправді

    дуже важко буде виконувати все те, що в

    списку. А як себе підстрахувати? Якщо попрошу оформити якісь документи – образиться. Що робибити? Варто вірити чи ні?

    Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим

    почуттям:

    ЧИ

    . Ваша реакція має

    значення!

  • Ну як так? А нащо це казати?
  • Використати тебе хоче і все.

За данuмu Spiegel Путін їздuв до Монголії радuтuся із шаманамu про війну
Російський диктатор Володимир Путін відвідував Монголію для зустрічі з шаманами.

Стpашнuй злoчuн на Сумщині. Маленькій Бoгдані було лише 7 pочків
Сьогодні 7-річну Богданку убuла росія, обстрілявши з артилерії м. Середина-Буда на Сумщині

17 вересня — день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Що потрібно зробити усім жінкам
17 вересня, православна церква відзначає день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Залишити відповідь