Мамо! Привіт мене! Ми вирішили одружитися!

З ким це?! — У Анастасії Дмитрівни випав ополоник, а бризки супу забруднили білу скатертину.

Син після роботи завжди приходив до мами на вечерю, і ось сьогодні з порога Андрій приголомшив матір такою заявою!

Як з ким?! Із Сонечкою із сусіднього відділу. Я про неї тобі розповідав.

Анастасія Дмитрівна поставила тарілку із супом перед коханим сином і з єхидною усмішкою промовила:

Ми зараз все подивимося, – вийнявши з серванта записник, вона почала читати, – Катерина “Гуляща”, Вероніка “Зозуля”, Олена “Безрука”, Соня “Коровий погляд”, вона?

Андрій облився супом і закашлявся.

Мамо! Що за прізвиська? Ти як школярка!

— Не школярка, а дбайлива мати! Мати, яка піклується про благополуччя сім’ї та щастя майбутніх онуків. У мене є й більш розгорнуте досьє, з твоїх слів, звісно… І трохи з інтернету.

Син прикрив очі і простяг:

— Ну ма-а-ам…

— Не мамкай! І з хлібом їж! — гукнула жінка і продовжила читати.

Соня. Повна сім’я, батько – бізнесмен. Мати – архітектор. Живуть неподалік центру. У відпустку їздить із сім’єю стабільно. Відвертих фото не викладає, одружена не була. Щось додаси?

Соня прекрасна дівчина, я її люблю! Хіба цього мало?

Андрію! Тобі вже 25 років, але ти досі не усвідомив, що кохання це ілюзія. Просто гормони! Я ось вибирала твого батька з любові, і де він тепер? Кинув нас. Так що давай пробіжимося по списку і проаналізуємо всіх дівчаток, зважимо їх плюси та мінуси.

Мамо! Ти мене не чуєш? Я зробив Соні пропозицію, вона погодилася! Я вже вибрав і хотів би отримати благословення та вітання.

— А грошей не весілля ти не хотів би отримати? — нервово сміялася Анастасія Дмитрівна.

— Ні, батьки Соні знають, що ми скромно живемо, і в подарунок оплатять весілля!

Жінка стиснула губи:

— Наше багатство не в грошах, а в перспективній молодій людині! Який гідний будь-якої жінки! При цьому він повинен розуміти, що його мама не молодшає і потребує забезпечення, допомоги та догляду.

Перестань! Ти ж у мене ще зовсім молода!

— Не підлизуйся! Клич свою Соню, розмовлятиму з нею буду. Подивимося, чим вона може бути корисною мені та моєму синові.

— Ну, ма-а-а-м!

Не мамакай!

Зустріч невістки та майбутньої свекрухи відбулася наступного дня. У обідню перерву молодики заїхали до Анастасії Дмитрівни. Андрій дуже хвилювався, але суперечити мамі не став.

— Здрастуйте, дівчино. Проходьте, будь ласка, на кухню, а ти, Андрію, посидь у вітальні! І до речі, перше питання, що краще подати на обід чоловікові та його матері: борщ чи овочевий суп?

Соня незрозуміло моргнула і подивилася на Андрія. Той, посміхаючись, показав два пальці.

Овочевий суп, – тихо припустила дівчина.

— Можливо… — Андрій почув голос матері, перш ніж двері зачинилися.

Після розмови та зустрічі з матір’ю нареченого на роботу молоді люди їхали мовчки, роздумуючи над умовою, яку виставила Анастасія Дмитрівна:

— Один рік ви мешкаєте разом зі мною! – сказала вона закоханим.

Весілля пройшло добре. Небагато гостей, приємна обстановка, затишна літня веранда, щасливі молоді. А головне, батьки Соні подарували молодим ключі від квартири!

Наступного дня батьки Соні презентували молодятам нову нерухомість. Квартира мала дві кімнати та кухню, була мебльована, забезпечена побутовою технікою та готова до заселення.

Соня від радості обіймала батьків і ще міцніше стискала руку Андрія. Той же вдячно кивав і з виглядом знавця оглядав сантехніку та виконаний ремонт.

Після огляду вся компанія вирішила вирушити до ресторану, знову привітати молоду сім’ю та «обмити» подарунок. Вже в автомобілі в Андрія задзвонив телефон:

— Ти де, сину?! — Голос Анастасії Дмитрівни звучав голосно та роздратовано.

— Ми з батьками Соні їдемо на вечерю.

У відповідь пролунало гучне сопіння. Незручна пауза затягувалася.

— Може, ти хочеш з нами?

— А як ти думаєш? – закипіла жінка, – я з самого ранку чекаю на вас! Приїжджай і не забудь перелік подарунків та підсумкову суму подарованих вам грошей. У мене на них певні плани!

Андрій поспішив припинити розмову.

Анастасія Дмитрівна зустріла їх біля під’їзду. Її було складно не помітити, адже як маяк-орієнтир перед нею височіла купа речей, дбайливо перев’язаних старими простирадлами.

Довго ви! І багажник у вас замалий. Але гаразд, потім ще раз поїдемо, — піднялася з лави жінка.

Мамо! Це ще що?

Речі зібрала. Запихайте і поїхали до ресторану. Я спеціально обідати не стала.

Усю вечерю Анастасія Дмитрівна планувала подальше майбутнє молодої сім’ї.

— Ось як вам пощастило! Батьки невістки подарували квартиру, а мати нареченого візьме над вами шефство на цілий рік! Я навчу вас будувати побут, як радувати та розуміти один одного. А Сонечка навчиться доглядати людей похилого віку, адже скоро її допомога буде потрібна нам усім.

Ігор Петрович — батько Сонечки, здригався і потів, почувши чергову тезу свати. А вона продовжувала:

— Я вже виклала оголошення про здачу своєї квартири. Гроші, які подарували вам на весілля, завтра передасте мені, я покладу їх на свій накопичувальний рахунок. А всякі каструлі та міксери виставимо на продаж.

Ганна Віталіївна, мати Соні, виглядала абсолютно спокійно та з легкою усмішкою слухала Анастасію Дмитрівну. Вона спостерігала за реакцією дочки та її чоловіка. Молоді люди бентежилися, їхні обличчя то червоніли, то блідли. Але головне, що бачила жінка, — це любов і ніжність в очах молодят. Вони кохали одне одного, це було важливо.

Ганна Віталіївна вислухала Анастасію Дмитрівну і нарешті вирішила вимовити тост.

— Пропоную підняти келихи за здоров’я батьків молодих та побажати нам світлого розуму та розуміння того, що діти виросли. І з вашого дозволу заберу мого зятя на приватну розмову.

Андрій з розгубленим виглядом підвівся і пішов слідом за тещею. Він був готовий до того, що теща висловить йому все, що думає про поведінку його матері. Розмова і справді була про неї…

Після вечері вони їхали у бік околиці міста. Мати нареченого дуже хотіла якнайшвидше побачити квартиру молодих.

— Я думала, квартира буде ближче до центру, — голосно шепотіла Анастасія Дмитрівна синові на вухо. – Це ще що за бараки?

Той лише знизував плечима.

Незабаром вони в’їхали в пустельний двір, у центрі якого на дерев’яному стовпі горіла лампочка, що дивом збереглася.

— От і приїхали, район, звичайно, не дуже, але спочатку зійде, — весело промовила Ганна Віталіївна, дістаючи ключі від квартири.

У під’їзді п’ятиповерхового будинку смерділо, а з дверей квартири під номером 13 звисали лахміття старого оздоблення.

Приміщення розміром вісімнадцять квадратних метрів виявилося завалено сміттям.

Ігор Петрович збуджено говорив:

— Проводку поміняємо, підключимо воду, ремонт зробимо! Не відразу, звичайно, потихеньку, усім світом.

— Так, звичайно, — з ентузіазмом відповів Андрій. – Зате своя! Ось зараз ліжко розчистимо, бліх з матраца струсимо і можна ночувати. Ну що, мамо? Ти на підлозі чи на матраці спатимеш? Несемо твої речі?

На Анастасію Дмитрівну було смішно дивитись.

— Думаю, поки що обживіться, а я вже потім переїду, — прошепотіла жінка і почала задкувати до виходу.

Весь зворотний шлях у салоні стояло трунове мовчання.

Андрій затяг останній пакунок з речами в мамину квартиру і стомлено сів.

Сину! Нам треба поговорити серйозно! Мене не влаштовують батьки твоєї дружини. Вони скупердяї Тобі потрібно розглянути інші варіанти! Напевно, серед них знайдеться більш затишна житлова площа, — вона знову дістала записну книжку.

— Нічого страшного, мамо. Я житиму не з ними, а з коханою людиною. Ми у будь-якому приміщенні будемо щасливі.

— Але ж я не зможу жити з вами! Ти розумієш? Як ти без мене будеш? Навіть на вечерю тепер не заходитимеш, адже це зовсім не по дорозі.

— Ми приходитимемо у вихідні… — Андрій підійшов і міцно обійняв матір. — Ну, все, я побіг.

— Біжи, про гроші не забудь! Завтра на рахунок потрібно покласти.

Хлопець тяжко зітхнув і вийшов із квартири. Гроші вже були на спільному рахунку у молодих, але мама поки що цього не знала. Внизу на нього чекали інші.

— Дякую вам, Ганно Віталіївно. Ви допомогли дозволити дуже делікатний момент з мамою. І де ви так вчасно знайшли таку квартиру?

— Будь ласка, Андрію. Квартира випадково підвернулась. Ключі залишили дизайнери для передачі будівельникам. А я із сумки викласти забула. От і знадобилися.

Дякую, – обняла маму Соня.

Будьте щасливі, діти!