Боєць-прикордонник Владислав Боровик з позивним «Боря» мріяв розробити власний двигун для гоночного авто, але змушений був стати на захист Батьківщини.

Історію бійця оприлюднила 5 вересня Державна прикордонна служба України.

Ще підлітком Владислав займався перегонами на картах, мріяв про розробку власного двигуна, хоч не мав ані інженерного досвіду, ані спеціальної освіти. Він чітко уявляє, що буде робити. Але замість того, щоби втілювати в життя свою мету, хлопець пішов на війну.

«Насправді я давно збирався, але по віку не проходив. Коли ж доріс, як раз непогано почав виступати у картингу. Мені дуже подобаються адреналінові забави. Люблю ризик, одним словом», — розповідає Владислав.

Він підписав контракт зі 105-м загоном, адже строкову проходив у Держприкордонслужбі, то ж хотів знаходитися серед своїх. Після року служби поїхав в АТО. Відслужив там і вирішив звільнитися.

«Війна затихла і мені дуже захотілося цивільного життя. Звернувся до командира і той не став заперечувати проти дострокового розриву контракту», — згадує Владислав.

У 2024 році, на рідній Чернігівщині, молодий чоловік сидить в автомобільному кріслі у гаражі і дивиться на зібраний власними руками мотор. В його уяві є усвідомлене бачення, яким буде автомобіль навколо цього силового агрегату. Він знає, що ніщо не завадить йому створити спортивний болід. Разом з тим, він розуміє, якщо Україна програє війну — не буде нічого.

«Той двигун — наче моя дитина. Я працював над ним увесь вільний час. Це навіть більше ніж дитя! Він частина мене самого. Моє продовження. Але той рік був дуже важким для нашого війська, тому я знову вирішив відкласти проект», — зазначив Владислав.

Він підписав контракт з рідним 105-м загоном і майже рік воював на Куп’янському напрямку водієм-стажером на РСЗВ RАК.

Служба, за твердженням прикордонника, видавалася нескладною через те, що він більша діяв на підхваті.

А от у 2025 році Владислав потрапив під Покровськ. Там з побратимами тримали оборону на віджатій ворожій позиції. Бліндаж у шість накатів видавався непробивним. Окупанти це знали — самі будували, тому не намагалися вдарити дронами, а працювали бомбами по 250 кг.

«Дуже вони на нас образилися. По дев’ять кабів щодня протягом тижня. Така собі, знаєте, пригода. Але бліндаж дійсно був якісним — тільки прямий приліт міг нас знищити. Врешті-решт ворог зрозумів, що влучити не вдасться і почав діяти інакше», — зазначає Владислав.

Загарбники змінили тактику і намагалися повернути свої позиції малими штурмовими групами. Кілька разів «Боря» з побратимом «Рижком» відбивали штурми і вступали у контактні бої. Якось по сіряку вони рушили по воду.

«Вибралися з бліндажу. Трішки пройшли, як прилетів дрон. Ми понизилися. Раптом чую, як запрацювала чиясь радейка. Тихенько просуваюся і бачу прямо перед собою росіян у пончо. Тихенько присів за пень. Прицілився і почав одиночними працювати. Підстрелив одного. Другий кинувся до нього на допомогу і так само затрьохсотився», — пригадує обставини бою Владислав.

Через деякий час, вночі, «Борю» попросили супроводити на сусідню позицію бійця. Але той заблукав, пройшов точку зустрічі і сам вийшов на потрібне СП. Повертаючись до бліндажа «Боря» підірвався на міні.

«Дивлюся, а мені наче лазером відрізало частину ноги. Наклав турнікет і відчуваю, що втрачаю свідомість. Почав стріляти вгору, щоби залишатися при пам’яті. На постріли примчав «Білий» — командир сусіднього СП. Надав кваліфіковану допомогу, викликав евакуаційний НРК і врятував мені життя», — розповідає «Боря».

Зараз він проходить лікування у відомчому санаторії Дерприкордонслужби. Чоловік сидить за кермом електричного візочка. Попри важку травму, він повен оптимізму. Планує після подорожі Європою побудувати автомобіль своєї мрії. І він переконаний, що цього разу йому вдасться.

Як повідомляла АрміяInform, боєць батальйону безпілотних систем «Шершні Довбуша» 68-ї аеромобільної бригади імені Олекси Довбуша Давид з позивним «Щирий» розповів, як став до лав.