Шановні читачі, у січні наступного року буде 15 років, як вийшла на пенсію. Начебто кругла дата, скромний ювілей.

Вийшла на пенсію у 50 років, згідно із законом про Півночі, відпрацювавши на одному місці понад тридцять років.

Мені багато пишуть про те, наскільки ми щасливі, і я серед них, від того, що встигли вийти так рано на пенсію. Деяких така заздрість бере, що просто розпирає.

Заздрити тут особливо нема чому, і не наша вина в тому, що держава посунула на 5 років час виходу на пенсію. Простих людей про збільшення пенсійного віку ніхто не питав.

А чи є у виході на пенсію радість та щастя? Сказати важко.

Я не була в мріях про пенсію, вона сама прийшла, підкралася наче непомітно. Роки пролетіли дуже швидко, у мене завжди було бурхливе життя, за течією не пливло.

Єдине від чого відчуваю радість, це те, що не треба підскакувати вранці, і мчати на роботу.

У той час я чомусь дуже втомилася від поїздок на громадському транспорті, диких пробок вранці та вечорами, вони мене вимотували. Я була рабом певних дій, які треба виконувати. Зараз це пішло, сама собі господиня, і це принесло радість та полегшення.

Рабство зникло, мені не треба заводити будильник ранком, бігти на роботу, боятися запізнитися, готувати ввечері одяг. Багато дій канули в лету.

Єдине, що напружувало у роки, розмір пенсії. Я встигла кілька років попрацювати на пенсії, отримувала зарплату та пенсію. Звичайно, це було відчутно, ніж одна заслужена пенсійна виплата.

А заслужені виплати невеликі, навіть з урахуванням присвоєння ветеранського звання.

Велика стаття витрат – це комуналка, ліки, харчування. Від того, що доводилося на всьому заощаджувати, виникало почуття гіркоти та досади.

Дуже рада, що майже відразу почала займатися віддаленою роботою в інтернеті. Навчилася робити сайти, почала писати статті на замовлення, вела соціальні мережі. Весь цей маленький струмок перетворювався на хорошу добавку до пенсії.

Моєю метою на початку виходу на пенсію, не було отримання якогось доходу, просто згодом усе склалося так, що маю зараз.

Ніколи не гасала за акціями, знижками в магазинах. Добре, якщо вони були. Якщо ні, купувала за ціну, що є, втішаючи себе тим, що багато мені не треба.

І справді, це так. Ми й не такі життєві негаразди проходили у 90 роки, усі вижили, хоча було набагато гірше.

Отже, все нормально, пристосувалася до пенсійного життя, його розпорядку. Живу без напруження і тішуся, що це новий період життя.

Дай Боже, більше прожити насиченим життям. У нашому віці важливе здоров’я, решта – це дрібниці життя.

Головне для нас усіх, довгоочікуваний світ. Цього хочеться найбільше.

Напишіть, які почуття ви відчували, ставши пенсіонерами? Є що додати?