На старий Новий рік (ми святкували ще за старим календарем, 14 січня) до мене

зателефонувала зовиця Олеся:

• Ми до вас на вечерю прийдемо.
• Добре, буду рада бачити.

Домовилися на 6 вечора. Однак, вдома і так був

повний безлад, треба закинути прання,

попилососити, ну і зварити щось на стіл. Тому я не стала вигадувати якісь модні страви, а просто приготувала салат з чіпсами та крабовий, запекла картоплю з курочкою, ще докупила еклери. Нас і так буде тільки 4 людей, навіщо багато готувати?

Тим паче, зараз у нас трохи складно з фінансами.

Ну бо Новий Рік, свята, треба всім подарунки

купити. А ще наша старша донька Марта

навчається у Польщі і ми нещодавно заплатили

за семестр та гуртожиток. Плюс, ще молодшому

синові купили нові зимові черевички та курточку.

Так ще й вийшло, що мій син Павлик та донька

Олесі однолітки, тільки навчаються у

паралельних класах.

Я ще купила Олесі сетрифікат у один магазин косметики, аби мала собі нову туш чи помаду.

От в 6 вечора прийшла зовиця, її чоловік та донька. Павлик та Марія одразу побігли гратися у кімнату, а ми сіли до столу.

• Вітаю зі старим Новим Роком, – зустрічаю гостей та даю родичці порадунок.
• І тебе також!

  Олеся дістала з пакету якісь три рушники. І цінник з них не здерла. Я помітила, що вони і так були на акції та кожен коштував по 30 гривень. Ну нічого, що я сертифікат дала на 500, а мені якісь дешеві рушники з дитячими малюнками.

  Ми сіли гоститися. Олеся якось косо глянула на стіл, ніби я їй помиї наклала у тарілку. До речі, крім рушників вони нічого не принесли. Довелося чоловікові ще бігти у магазин, аби купити якесь

  шампаньке та коньяк.

  Олеся скуштувала тільки дві картоплини. Я вирішила накинути ще діткам салатику з

  крабовими паличками та картоплею. Ну бо перше

  щось нормальне треба поїсти, а вже потім

  десерт.

• Фу, воно гидке! – крикнула Марічка та сплюнула на підлогу салат.
• Марічко, може тобі такий сматочок засолений попався? Візьми ще.

• Я не знала, що відповісти. Ну бо так старалася, готувала. А племінниця так при всіх виплюнула салат на підлогу.

  – Це смачний салат, моя мама гарно готує. А ти в школі постійно тільки сухирики їсиш! – заступився

  за мене Павлик.

  Олеся тільки закотила очі та голосно цокнула.

• Що таке? Вам щось не подобається?
• А що тут має подобатися? Я попередила, що ми прийдемо до вас у гості. А ти просто приготувала звичайну картоплю і два салати? Дякую, але ми не дуже голодні, аби таке пробувати.
• Так чим ми не вгодили? Салати, картопля..
• Ну мені було б дуже соромно таке подавати на стіл, тим паче, родичам.

  Тут вже не витримав мій чоловік. Хоча у нього сталеві нерви, але нахабство Олесі не знало

  меж.

   Ну тоді ти знаєш, де двері. Щось не подобається – йди в кафе чи рестора і там

  нажерайся.

  Олеся дуже образилася, взяла доньку за руку та

  повела геть. Тільки її чоловік довго не міг второпати, що відбувалося. Знизив плечима, потис нам руки та також пішов у коридор.

  Я по натурі дуже вразлива людина і слова зовиці дуже зачепили. Я сіла за стіл та почала плакати.

  – Мамочко, не плач, твої салати не гидота. Я точно так не буду казати. Я навіть твою підгорілу яєшню дуже люблю, – заспокоював мене Павлик і так тулився під руку, як маленьке кошенятко.

  Чоловік мене міцно обійняв, допоміг скласти

  страви у холодильник, помив посуд.

  – Краще ми будемо на вся свята ходити у кафе.

  Все, гостям вхід суворо заборонений!

  Я посміхнулася. Чоловік голова у родині і його

  слово закон.

  Тільки не розумію, чому зовиця так знехтувала гостинністю. Мало того, ще й свекрусі пожалілася на мене. Добре, що хоча б чоловік та діти за мене

  заступилися.

  От вам і урок на все життя. Пустиш свиню за стіл

  – а вона на стіл вилізе. тепер не хочу нікого у гості кликати з родини чоловіка.

•  
• Ні, воно гидке, фу, я таке не люблю!