Перше, що привертає увагу в музеї паразитології Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького, – саме приміщення.

Це одна з найстаріших будівель кафедри і університету, історія якої сягає ХІХ століття. Усередині – полиці та шафи з макропрепаратами й мікропрепаратами, старими таблицями та сучасними студентськими роботами.

Екскурсія музеєм, яку для нас провів професор Ігор Юськів, швидко переконує: паразитологія – це далеко не лише те, що ми бачили на картинках у підручниках.

Паразити, яких можна побачити на власні очі

Почнемо з основи загальної ветеринарної паразитології, яка охоплює чотири основні напрями: гельмінтологію, протозоологію, акарологію та ентомологію.

Гельмінтологія вивчає паразитичних червів, захворювання, які вони спричиняють, а також розробляє заходи боротьби з гельмінтозами. У музеї представлені основні групи гельмінтів: трематоди, цестоди, нематоди та акантоцефали.

Інший напрям – протозоологія – присвячений вивченню паразитичних найпростіших одноклітинних організмів, більшість із яких неможливо побачити неозброєним оком. Для їх виявлення та дослідження необхідний мікроскоп.

Окремо розділ паразитології – акарологія, яка вивчає кліщів та хвороби, спричинювані ними. І, нарешті, ентомологія охоплює паразитичних комах: кровосисних двокрилих, бліх, вошей, волосоїдів та іншихпредставників.

Основу експозиції становлять гельмінти – паразитичні черви, які вирізняються різноманітністю форм будови.

Один із показових експонатів – печінка, уражена фасціолами.

Fasciola hepatica (на фото), або фасціола звичайна, паразитує переважно у жовчних ходах і жовчному міхурі тварин іноді у людини.

Особливо цінним є те, що музейний препарат дає змогу побачити різні стадії розвитку паразита: молоді фасціоли можна побачити безпосередньо в паренхімі печінки.

Поруч – воскова модель фасціоли. Вона створена ще в минулому столітті, коли сучасних цифрових зображень та мультимедійних презентацій не існувало. На моделі детально відтворено особливості внутрішньої будови паразита, його присоски та інші характерні морфологічні ознаки.

П’ятиметровий «мешканець» кишечника

Серед експонатів є й ті, що вражають своїми розмірами.

Наприклад, Taenia hydatigena (на фото)  – цестода, яка паразитує в кишечнику собак і може досягати близько п’яти метрів завдовжки.

Її личинкова форма – ларвоциста Cysticercus   taenuicollis розвивається у сільськогосподарських і диких тварин, інколи людини, утворюючи характерні тонкостінні міхурці на серозних покривах та паренхіматозних органах. Для музею це особливо цінний матеріал, адже тут можна буквально простежити життєвий цикл паразита: від личинкової форми в організмі проміжного хазяїна до статевозрілої цестоди в кишечнику дефінітивного хазяїна (собаки, вовка).

Є тут і цестода Taenia saginata (на фото) – бичачий ціп’як, який паразитує в кишечнику людини й може виростати до десяти метрів завдовжки. Поруч представлені його личинкова стадія – цистицерк (Cysticercus bovis)  в скелетній мускулатурі і м’язах серця у великої рогатої худоби.

Ще один експонат демонструє цестоду Taenia solium– свинячий ціп’як, який паразитує в кишечнику людини й може виростати від трьох до восьми метрів завдовжки. Поруч представлені його личинкова стадія – цистицерк (Cysticercus  cellulosae), яку можна побачити в тканинах свині, зокрема у скелетній мускулатурі та м’язах серця.

Такі макропрепарати потрібні не лише для того, щоб здивувати відвідувачів музею. Для майбутніх лікарів ветеринарної медицини вони мають практичне значення, адже дають змогу наочно побачити, де саме перебуває імагінальна стадія паразит і його личинкова форма, як він виглядає та які зміни спричиняє в організмі.

Експонати, які розповідають про хвороби

Деякі музейні макропрепарати виглядають майже як окремі історії хвороб.

Серед них – уражена печінка великої рогатої худоби (на фото), овець, свиней з ехінококовими міхурами.

Ларвальний ехінококоз – це антропозоонозний гельмінтоз, небезпечний не лише для ссавців, а й для людини. Саме тому такі експонати демонструють не просто личинкову стадію цестоди, а й реальну проблему, з якою лікарі ветеринарної медицини та медичні працівники можуть зіткнутися у своїй практичній діяльності.

Є в музеї й макропрепарати з іншими личинковими формами цестод, локалізованими в головному і спинному мозку, на серозних покривах черевної порожнини, у паренхіматозних органах, скелетній мускулатурі та інших органах тварин. Кожен із них показує певний етап розвитку паразита та особливості його локалізації в організмі проміжного живителя.

Аскариди, які забираються не туди

Частина експозиції присвячена круглим червам – нематодам, які на відміну від плоских червів є роздільностатевими організмами. Тут можна побачити представників різних збудників аскаридатозів, що паразитують у коней, свиней, телят, собак, котів, птиці та людини. Особливо вражають екземпляри кінської аскариди (Parascaris equorum), довжина яких сягає цілих 40 сантиметрів.

Особливо цікавим є макропрепарат, на якому продемонстровано нетипову локалізацію паразита. Унаслідок значної інтенсивності інвазії токсокари мігрували з кишечника собаки та спричинили закупорення жовчних ходів і жовчного міхура.

Не менш показовим є кишечник іншої собаки, буквально заповнений клубками токсаскарид. Окремий експонат демонструє кишечник курей, вщерть заповнений клубками аскаридій. Такі макропрепарати наочно показують, наскільки значне паразитарне навантаження може впливати на організм живителя та порушувати нормальний перебіг фізіологічних процесів у тварин.

Тут же зберігається макропрепарат із легенями теляти, які уражені  диктіокаулами. Дорослі гельмінти Dictyocaulus viviparus, як видно із експоната локалізуються  у трахеї та бронхах. Цей експонат є результатом дисертаційного дослідження 1970-х років, коли тварину було експериментально заражено для вивчення патогеної дії збудника захворювання на організм тварини. Є в музеї й макропрепарати з іншими гельмінтами органів дихання тварин і птиці.

Особливу увагу привертає рідкісний макропрепарат скреблянки-велетня (Macracanthorhynchus hirudinaceus) – одного з найбільших представників скребликів, що паразитують у свиней. За допомогою потужного хоботка, озброєного численними гачечками, паразит міцно фіксується до стінки кишечника. Цей експонат особливо цінний для навчання, адже дає змогу наочно побачити одну з характерних адаптацій паразита до існування в організмі живителя – спеціалізований орган прикріплення, який забезпечує його надійну фіксацію та утримання в кишечнику.

 Те, що не побачиш без мікроскопа

 Невидимою для неозброєного ока є колекція мікропрепаратів паразитичних найпростіших, кліщів і комах.

Саме під мікроскопом студенти мають змогу розглянути різноманіття мікроскопічних паразитів. Серед них, наприклад – бабезії, внутрішньоеритроцитарні паразити крові різних видів тварин, а також трихомонади великої рогатої худоби (Tritrichomonas foetus) та людини (Trichomonas vaginalis)у яких добре видно чотири джгутики та ундуляційна мембрана. Окреме місце в колекції посідають мікропрепарати інших паразитичних найпростіших, які дають змогу студентам безпосередньо спостерігати їхню будову та морфологічні особливості.

Окрема увага в експозиції приділена макро- та мікропрепаратам паразитиформних і акариформних кліщів.

Музей пишається унікальним макропрепаратом, що демонструє генералізований дерматит, спричинений кліщами Demodex phylloides (на фото).

Ці паразити локалізуються окремими колоніями в товщі шкіри свиней. Представлені також вологі та сухі макропрепарати ураженої шкіри свиней при саркоптозі, спричиненому коростяним кліщем, а також макропрепарати кінцівок курей із характерними змінами, що виникають при кнемідокоптозі («вапняна нога»).

Окрему групу становлять препарати різних родин іксодових кліщів та інші зразки. Зокрема, цікавим є той факт, що самка іксодового кліща відзначається надзвичайною плодючістю та може відкласти від кількох тисяч до 15 тисяч яєць. Потенційного живителя-жертву кліщ здатний виявляти за допомогою органу Галлера, розташованого на першій парі кінцівок. Цей спеціалізований орган чуття сприймає сигнали довкілля, допомагаючи кліщу орієнтуватися та знаходити живителя.

Відвідувачам також демонструють під мікроскопом різні стадії розвитку кліщів – від яйця та личинки до німфи й імаго. Це дає змогу наочно ознайомитися з основними морфологічними особливостями їхньої будови та краще зрозуміти відмінності між окремими стадіями розвитку.

 Комахи, які залишилися в музеї на десятиліття

Ентомологічна частина музею не менш вражаюча. Вона репрезентує як безкрилих комах, так і крилатих.

Проте особливо цінними є макропрепарати, що ілюструють захворювання, спричинені підшкірними, порожнинними та шлунково-кишковими оводами. Серед них – макропрепарат при гастрофільозі коней, на якому личинки шлункових оводів щільно вкривають слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки. На цих історичних музейних зразках можна простежити основні етапи розвитку комахи – від яйця та личинки до лялечки й крилатої дорослої особини (імаго). Такі експонати дають змогу не лише побачити наслідки паразитування личинок, а й наочно зрозуміти особливості їхнього життєвого циклу.

Є тут і експонати, що демонструють характерні наслідки естрозу овець – локалізацію личинок овечого овода (Oestrus ovis) – (на фото) у носовій порожнині, лобних пазухах та підрогових просторах голови тварини.

Представлений також музейний препарат із личинками підшкірного овода великої рогатої худоби, що ілюструє наслідки гіподермозу.

Під мікроскопом можна розглянути мікропрепарати безкрилих комах-ектопаразитів: собачої, котячої та людської бліх, волосоїдів, пухопероїдів і вошей. На препаратах добре помітні характерні морфологічні особливості їхньої будови та відмінності між окремими видами. Окремо представлені препарати різних стадій розвитку цих ектопаразитів.

Експонати кафедри мають величезну історичну та наукову цінність. Протягом десятиліть їх збирали студенти під час виробничих і переддипломних практик у господарствах різних форм власності, на м’ясокомбінатах та інших об’єктах ветеринарного контролю.

Власноруч вони відбирали й фіксували не лише самих паразитів, а й уражені ними органи та тканини, створюючи унікальну навчальну колекцію, яка зберігає досвід і результати багаторічної роботи кількох поколінь.

 Історія на папері

Серед експонатів є не лише паразити. У музеї збереглися старі навчальні таблиці австрійського, польського, німецького та радянського періодів. Поруч із ними – сучасні таблиці, які створюють уже сьогодні.

Так музей поступово перетворився на своєрідний літопис кафедри. Тут можна простежити, як змінювалися способи викладання, наочні матеріали та саме уявлення про те, як найкраще пояснювати студентам складні процеси.

І водночас у цьому просторі минуле постійно зустрічається із сучасністю: поруч із восковою моделлю, створеною десятки років тому, може лежати робота сучасного студента.

Не просто колекція

Музей паразитології складно сприймати просто як набір банок, мікроскопічних препаратів і старих таблиць.

Кожен експонат тут має своє призначення. Один показує будову паразита, інший – його життєвий цикл, третій – наслідки від інвазійного захворювання. А деякі експонати розповідають ще й про людей, які десятиліттями збирали цю колекцію та використовували її для навчання.

До музею приходять не лише студенти. Його відвідують і школярі, яким показують паразитів, про яких вони дізнаються на уроках біології.

Можливо, саме тому найбільша цінність цього музею – не в одному «найстрашнішому» чи «найбільшому» експонаті. Його цінність у тому, що десятки років тут зберігали те, що допомагало майбутнім лікарям ветеринарної медицини побачити науку наживо.

Запрошую всіх охочих відвідати цей музей кафедри паразитології та іхтіпатології, бо він вартий вашої уваги, особливо, якщо вас цікавить біологія, медицина і тим більше ветеринарія.

Неможливо не відзначити професора Ігоря Юськіва, якій надзвичайно любить, те чим займається протягом життя і це є дуже цінним. Переконана, що студенти з великим задоволенням відвідують пари цього викладача і пам’ятатимуть його навіть після завершення навчання.

Анастасія Іванчук, фото авторки

На ФОТО: плакат з часів Австро-Угорської імперії.