Свекор Анатолій Павлович відносився до дружини з любовʼю, повагою. А свекруха Ірина Василівна ні з ким не конфліктувала.

Я сама була з не дуже благополучної сімʼї. Тато пиячив, бив маму, а ми, діти, розбігались по селі, щоб самі не получили. Пізніше, у молодості, я дуже

боялась повторити долю мами. Та коли

познайомилась з Романом і його рідними, переконалась, що зробила правильний вибір.

У шлюбі у нас народилось двоє дітей. І, як потрібна

була допомога, я зверталась до свекрухи. На той час

батька вже не стало. Маму я підтримувала матеріально, але своїми проблемами зайвий раз турбувати не хотіла. Анатолій Павлович вже багато років хворів на цукровий діабет. І з кожним роком хвороба прогресувала. Я бачила втомлені очі свекрухи і як їй було важко. Незадовго ми втратили

свекра.

Я намагалась всіляко допомогти свекрусі: і словом, і роботою. Думала, що буде дітьми й онуками тішитись. Але Ірина Василівна замкнулась у собі, не проявляла до нас жодної цікавості. Одного разу побачила, як вона кудись збирається і схвильовано

запитала:

• Мамо, ви куди?
• У мене зустріч, – загадково відповіла вона.

  Мене здивувало і втішило водночас. Нарешті, вона в люди вибереться, трохи відійде від горя. Але, з іншого боку, замість того, щоб онуками тішитись, вона шукає втіхи поза домом. Якось я почула від сусідки:

• Ой, то ваша свекруха другу молодість зустрічає!
• Та яке? Вона ж чоловіка недавно поховала.
• Бачила, як виходила з машини з великим букетом,

• а за кермом – її кум.

  Я аж остовпіла від почутого. “Хіба таке можливо?” – крутилось питання в моїй голові. Останнім часом помітила, що Ірина Василівна повеселішала, стала менше часу приділяти внукам і думати про

  особисте, а одного разу вона нам сказала:

  – Знаєте, діти, разом з вами комфортно, але мені усміхнулось щастя. Внуки підросли і ви собі порадите. А я на старші роки поживу з Богданом Івановичем. Він теж вдівець, після похорону чоловіка ми дуже зблизились. Думаю, ви мене зрозумієте.

  Ця новина мене шокувала. Ще ж рік не пройшов після смерті свекра! Я щиро сподівалась, що все незабаром закінчиться. Проте мій чоловік підтримав

  маму, сказавши:

  – Буде добре їй, буде добре й нам.

  Але я дотепер не розділяю такого рішення. Які можуть бути стосунки після 60?

  Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

  Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям:

  . Ваша реакція має значення!

  Що ви думаєте про цю новину? —

  • Поділіться своєю

  думкою в коментарях та обговоріть з іншими!

  ВАМ БУДЕ ЦІКАВО