Коли почалась війна я відразу вирішила їхати з дітьми до Англії. Та вже давно жила моя двоюрідна сестра. Вона обіцяла з усім допомогти.

В мене у Франківську велика квартира в новобудові. Нам її допомогли купити батьки після весілля. Ремонт новий свіжий, прожили ми там всього шість років до війни. Шкода було просто житло зачиняти. А наглядати за нею нікому. Батьки мої в іншому місті. А свекри до Польщі з донькою подалися. І тут мені зателефонували далекі родичі з Бахмуту.

– Не залишай нас в біді. Допоможи! У нас діти малі.

Звісно, я дозволила їм в нас жити. Тим паче це наче порядна родина. Жінка Тетяна – вчитель, її донька Марина має малих дітей, зять – тренер, майстер спорту.

Тож я їх пустила. А сама поїхала з дітьми до Англії. Два роки я не мала змоги приїхати додому бодай на тиждень. І ось нарешті дісталася дому.

Щойно я увійшла у свою квартиру відчула неприємний запах. В коридорі мене зустріли мішки зі сміттям. Далі я побачила помальовані стіни і безлад. У квартирі було брудно, а на кухні взагалі – армагедон. Меблі потрощені, все поламане і занедбане.

– Що у вас тут коїться?

– А ти чого без попередження? – раптом спитала донька моєї тітки, котра, до слова, була вагітною.

Далі я побачила її чоловіка, котрий синів на балконі, курив й пив пиво. І лише згодом з магазину прийшла й Тетяна.

– Ой, ти тут. Треба ж подзвонити було.

– Чого це? Це моя квартира, котру ви перетворили на помийну яму.

– Не перебільшуй, зараз все поприбираємо.

– Зараз поприбираєте, а за три дні переїжджайте!

– Куди?

– Мені байдуже! Ви мали цінувати те, що вам дали. Платили копійки, символічно. А що тут накоїли? Хто все це ремонтуватиме? Хто стіни пофарбує.

– Чого ти така жорстока? Речі зношуються, ремонти не вічні. А нам важко, роботи нема, донька вагітна.

– А чого роботу не шукаєте? Чи ваш зять лишень пиво пити може?

– Ну, він зараз не може світитися, сама розумієш. Я вже стара.

Та мені було байдуже. Ніколи я б вагітну не виганяла, якби вони нормальними були. Та минуло три дні, а ніхто й не думав збирати речі:

– Хочеш – викликай поліцію, усі знатимуть яка ти є, переселенців нещасних виганяєш. А ми нікуди не підемо!

Я не знаю, як бути. От роби людям добро. Як вчинити? Невже доведеться залишити все, як є?