Романові – 33 роки. На Театральному майдані він привертає увагою табличкою, де написав: «На бухло». Перехожі  сприймають Романа по-різному. Хтось зі співчуттям.  Хтось усміхається. Хтось вичитує мораль.

– У Тернополі я ще не получав, – каже Роман. – У файному місті мене не били. А в Одесі, Києві і Хмельницькому діставалося. Носа мені розбивали.

У Тернополі більшість реагують нормально. Деякі усміхаються. Я піднімаю настрій людям.  Учора посидів з цією табличкою дві години і назбирав 500 гривень. В Одесі був випадок, коли циганка підійшла до мене і дала три тисячі гривень. Я дуже здивувався, що саме циганка проявила таку щедрість. Потім вона повернулася і ще докинула  200 гривень.

– Чому сьогодні сюди прийшли?

– Чесно скажу, мені хреново. Хочеться щось випити. Похмелитися. Бо із самого ранку аж трусить. Дуже люблю вино. Особливо «Кагор». Красти не буду. Але попросити не соромлюся. Дадуть, то дадуть. Не дадуть, то не дадуть.

Роман приїхав зі Львова.

– Хочете, я вас здивую, – додає. – Знаєте, чим? Паспортом. Дивіться.

Показує паспорт. Пропонує прочитати прізвище. На документі пише Розгон Роман.

– Чи шукали роботу? – цікавлюся.

– Працював системним адміністратором, на кондитерській фабриці «Ярич». Маю інвалідність. Тепер от займаюся фігнею.

– Чи думали кинути вживати алкоголь?

– Хотів би. Але знаєте, наркомани кажуть: «Дякую, Господи, що я не алкоголік». А залежні від алкоголю кажуть: «Дякую, Господи, що я не наркоман».

– Чи закохувалися колись?

– Мав дівчину з Харкова. Торік її вбили наркомани. Настя її звали. Я займався похороном. Ледве знайшов її документи. Похована хоча б не під номерком. Вона була неформальною. Могла поголити голову або носити ірокез. Я теж ходив з ірокезом, був блондином – якось висвітлив волосся.

– Про що мрієте?

– Про мир в Україні.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА