Вoни залишилися разом. Мама, тато і четверо дiток. Але краще б ця історія ніколи не була нaписана…
Вони залишилися разом. Мама, тато і четверо діток.
Але краще б ця історія ніколи не була написана…
Іноді життя обривається так раптово, що розум відмовляється вірити.
У ніч проти 30 вересня у маленькому селі Чернеччина на Краснопільщині російський дрон забрав усе – дім, мрії, майбутнє.
Забрав цілу родину.
Олександр і Альона Лєсніченки. Він – чоловік, який хотів бути поруч із сім’єю, навіть збирався написати заяву на звільнення, щоб більше часу проводити з рідними.
Вона – 26-річна мама, красива й молода. Лише п’ять днів до того страшного ранку Альона повернулася з УЗД і з усмішкою сказала рідним:
“У нас будуть близнюки”. Вона чекала на двох маленьких сердець, які так і не встигли забитися.
А поруч були їхні хлопчики. Шестирічний Єгор – цього року він уперше пішов до школи.
Він встиг провчитися всього місяць. Знав кілька букв і так щиро хотів навчитися читати. Мріяв. Як мріють усі діти.
А поряд – чотирирічний Денис, який ще навіть не встиг зрозуміти, який великий і цікавий світ його чекає.
Їх немає. Усіх чотирьох. І двох ненароджених. У одному домі, у одну ніч, від одного удару.
Коли село проводжало родину в останню путь, сталася та сама мить, від якої стискається серце навіть у найсильніших.
Труну опускали в землю – і плакали всі. Навіть чоловіки, які все життя вчилися не показувати болю. Бо такого болю не витримує жодна людська сила.
Єгорова вчителька Антоніна Роскидько зірвала квіти з власної клумби й поклала їх на могилу хлопчика. Того хлопчика, який так хотів навчитися читати.
Село вишикувалося живим коридором уздовж центральної вулиці. Люди з квітами в руках стояли й зустрічали автівки з трунами.
“Російська рука безпощадно знищила не тільки родину, а й село. Ця вулиця була така жива, тут стільки квітів садили, завжди всі готові допомогти”, – каже староста Оксана Чернова.
А вчителька Альони, Любов Бортник, сказала те, що боляче чути й неможливо забути:
“Страшна трагедія. Єдине, що трохи втішає – вони залишилися разом: мама, четверо діток і тато. Це не позитив. Але хоча б це”.
Так, вони разом. І тепер назавжди.
Вічна пам’ять загиблим. Нехай земля їм буде пухом, а пам’ять про них – вічною.
