Спочатку чоловік вмовив мене переїхати через пандемію, аби його мама сама не залишалась. А тоді війна почалась, Вітю мобілізували, а я залишилась сама з Наталією Михайлівною і дітьми.

Я заспокоювала себе, що разом нам легше буде, всі ці переживання, нервування, недоспані ночі. Та вийшло зовсім навпаки. Свекруха не давала мені

спокою. Щодня, коли я приходила з роботи, вона

влаштовувала концерти з плачами та зітханнями.

— Не можу я собі місця знайти. Що як загине

СИНОЧОК?

• Та чого ви, все добре буде.
• Ти дружина не розумієш. Матері завжди важче. Чи може ти його просто не кохаєш.
• Не кажіть так.

  Це все доводило мене до сказу. Та чоловік благав терпіти.

  — Зрозумій, як вона сама залишиться, то взагалі

  доведе себе.

  Та це не єдине, що мене дратувало. Щороку з серпня місяця Наталя Михайлівна починала готувати запаси на зиму. Крутила повно огірків, помідорів, перців, кабачків. І звісно вона вимагала, аби я їй з усім цим допомагала. Тож уявіть, я стомлена чекаю вихідних, а тут всю суботу і неділю мушу на ногах стояти на кухня з тією консервацією.

  А найцікавіше, що потім зазвичай, приїжджає її донька і майже все забирає просто так.

• А чого Алла не допомагає нам?
• Ой, у неї тиск низький, їй то важко.
• А в мене високий! – не витримала я.
• Слухай, я купую ті помідори й огірки і можу своїй донечці й дати. Тим паче нам ще багато залишається.

• 1 ось нещодавно в пʼятницю свекруха мені каже.

  – Там зараз капусту привезуть, заплати, бо в мене

  готівки нема.

  – Звісно.

  Якраз двері подзвонили. Я відчинила, чоловік заніс два мішки капусти.

• Господи, нащо стільки?
• Зʼїмо, знаєш, як добре взимку квашену капусту

• мати!

  Далі два дні зранку до ночі я різала ту капусту. Мене вже нудило від того.

  Врешті капусти вийшло чимало. Всю кухню діжки зайняли. А на вечір приїхала Алла.

  – Ну, що, коли можна брати капусту?

• Доню, вона має постояти.
• Може й у мене дійти. я так з діжкою й заберу.

• Що ви думаєте про цю новину? Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими!

  І тут я розлютилась.

  — Е, ні, за капусту я платила, я її робила. Досить, не

  дам.

  Наталя Михайлівна дивилась здивовано, а тоді

  вигукнула:

  – Ти в моїй хаті не маєш права командувати!

  Я розвернулась і пішла збирати речі. Чоловікові написала, що більше ні дня там не житиму. Він почав мене заспокоювати, але я все вирішила.

  От скажіть така поведінка свекрухи й зовиці взагалі допустима? Чи я щось не розумію в цьому житті?

  Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації?

  Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям:

  (9) чи (с). Ваша реакція має значення!