Наразі я працюю вчителькою у місцевій школі, маю 8 клас. Вважаю, що мій обов’язок виховувати дітей патріотами. Саме тому. щоразу, коли оголошують, що в місто везуть полеглого Героя, я веду дітей до центральної вулиці, на колінах і з квітами ми зустрічаємо ЗахисникаТак було й останнього разу. Мої учні все чудово розуміють, тому завжди гарно поводяться в такі миті. І ось ми стояли й чекали на катафалк. А поруч позаду був кіоск з кавою. Там стояло чотири особи середніх літ, десь 30-40 на око. Вони пили каву, курили й реготали. Я все думала, коли ж вони припинять, невже не розуміють, що не місце.

І ось ми побачили на горизонті кортеж. Всі прихилили коліна. А ті потвори й далі реготали. Я не витримала, встала й підійшла:

– Чи у вас совісті зовсім нема? Де повага.

– Дамочка, отстаньте! – відповів один з них російською. – Нікому не нужна ета показуха! Парень умер за ваши дурние ідеі!

– Закрий рота, бо я й поліцію, й військкомів на вас викличу!

– Визивай, у нас докумєнти єсть!

Вони почали з мене глузувати. А я їх сфотографувала, хочу аби всі знали ці обличчя.

Героя ми зустріли. Молодий хлопець 24 роки, місцевий, казали, самий пішов до війська, разом з братом. Як плакали його батьки, ви не уявляєте. А мене з голови не виходило, чому такі справжні Герої мають гинути, доки всілякі потвори посеред білого дня каву п’ють і регочуть? Де справедливість?