«Ви мене забирали. Дякую, що врятували», — такі слова від людей, яким вона допомагала, зворушують її найбільше. Саме в ці моменти, каже військовослужбовиця, особливо відчуваєш, заради чого виконуєш свою роботу.

Попри стереотипи про те, що жінкам може бракувати витривалості для військової служби, у своєму підрозділі «Сонце» від перших днів відчувала підтримку й довіру.

Вона переконана, що справжня командна робота проявляється у щоденних вчинках — коли побратими допомагають одне одному, вислуховують і підтримують у складні моменти.

За час служби медикиня стала впевненішою та рішучішою, почала більше цінувати час із близькими й прості спокійні миті.

Водночас, наголошує вона, військова служба не змінила її прагнення до любові, тепла й затишку. Витримка та рішучість цілком можуть поєднуватися з ніжністю і чуйністю.

«Я служу заради наших людей, своїх близьких і можливості жити у вільній Україні. За кожним пораненим — ціле життя, рідні, які чекають на нього вдома», — пояснює «Сонце».

Тим, хто поки не бачить себе у війську, вона радить не порівнювати себе з іншими, а подумати, які вміння можуть бути корисними для спільної справи.

Рішення про службу має бути свідомим, але не варто недооцінювати себе лише через те, що зараз важко уявити себе у військовій формі.

«Ліворуч єгоза, праворуч єгоза, у небі — „Вампір“»: як «Кочегар» уночі рятував зламаний НРК